«У Росії дітей готують до вбивств і захоплення чужої землі вже з дитячого садка, тоді як у нас взагалі не було патріотичного виховання, щоб захищати рідну землю, коли я навчався у школі», – розповідає Олександр Поліщук. У 19 років у його житті сталися дві доленосні події: він став депутатом Золотоніської міської ради й уклав контракт на службу в Збройних Силах України.
На виборах 2015 року, здобувши мандат депутата міської ради, Олександр мав за плечима лише освіту в ліцеї за спеціальністю «бухгалтер-обліковець, оператор комп’ютера», щире захоплення історією України та усвідомлення недостатності своїх знань і практичних навичок для ефективної роботи в раді. Для набуття життєвого досвіду він вирішив приєднатися до ЗСУ, адже молодість і фізична форма є вагомою перевагою у військовій службі.
Олександр пригадує:
– У 2015 році товариш повернувся з війни у відпустку. Я слухав його розповіді, зібрав волонтерську допомогу й поїхав до зони бойових дій. Провівши два тижні з військовими, прийняв рішення залишитись і підписати трирічний контракт.
Вже у віці 19 років він був направлений у 93-тю окрему механізовану бригаду, що вела бойові операції на Донеччині. У березні 2016 року Олександр отримав складне поранення ноги, після лікування знову повернувся до підрозділу і був переведений на Луганський напрямок. Однак через рік ускладнення після поранення призвели до висновку медичної комісії про непридатність до подальшої служби.
Повернувшись на батьківщину в Черкаську область, він очолив організацію, яка займається патріотичним вихованням молоді — чогось, чого так бракувало в роки його навчання. Олександр зауважує:
– У Росії діють потужні структури інформаційного впливу, які формують у світі проросійські погляди. Ця робота поширюється далеко за межі України, навіть на Африканський континент, де уряди змінюють на проросійські. Нам потрібно докладати значних зусиль для протидії цьому впливу, починаючи з підлітків.
Для подальшого розвитку він вступив на історичний факультет Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, а у 2020 році знову став депутатом міської ради. Навчання залишив незавершеним через початок повномасштабного вторгнення російських військ.
Олександр пригадує:
– Наприкінці 2021 року звернувся до територіального центру комплектування для оновлення даних, пройшов військово-лікарську комісію і отримав інвалідність. Через два місяці, на початку вторгнення, знову прийшов туди, але мене фактично попросили піти зі своєю інвалідністю і не заважати працювати.
Незважаючи на це, він не здався і вступив до територіальної оборони, де на початку війни брали без медкомісії з простим принципом: «Руки, ноги, голова в наявності – цього достатньо». Протягом другого служіння в ЗСУ він опанував нові військові спеціальності, зокрема як артилерист і мінометник, воював під Мар’їнкою і Вугледаром, а також на північному кордоні країни.
Зараз Олександр служить у 128-й бригаді територіальної оборони «Дике Поле» у званні сержанта, командуючи відділенням. Він освоює нові напрямки служби, пов’язані з використанням сучасних технологій ведення війни. Крім служби, має плани повернутися до рідного міста та завершити вищу освіту. Він уже визначився, ким і де хоче працювати.
Олександр підкреслює:
– Коли повернемося додому, потрібно буде обов’язково завершити університет і розпочати просвітницьку та виховну роботу серед молоді. В іншому випадку це зробить ворог, мобілізуючи місцеве населення на окупованих територіях, але тоді буде запізно.
Його історія є прикладом послідовної боротьби за незалежність і культурний розвиток молодого покоління в умовах складних військових реалій та інформаційної війни.
