Ексклюзивне інтерв’ю з легендарним захисником «Ворскли»
На Полтавщині важко знайти людину, яка б цікавилася футболом і не знала Володимира Чеснакова. Ця видатна постать у складі «зелено-білих» провела всю свою спортивну кар’єру, разом із клубом переживши безліч перемог і поразок. Володимир здобував разом із «Ворсклою» Кубок України, а також виборював «бронзові» нагороди у чемпіонаті країни. Він відомий тим, що забивав голи навіть таким грандам, як лондонський «Арсенал» на «Емірейтс». Коли Чеснаков оголосив про завершення кар’єри, фанати справедливо відзначали, що на клубній історичній осі закінчилася справжня епоха. Ті події, що сталися з «Ворсклою» згодом, лише поглиблювали ностальгію.
Після завершення активної гри, Володимир деякий час працював у тренерському штабі команди, а потім неочікувано з’явився на посаді виконавчого директора Асоціації футболу Полтавщини — немов грім серед ясного неба. До цього моменту він не мав стосунку до діяльності організації, і його поява в період складної ситуації отримала неабиякий резонанс. Саме про ці події та багато іншого ми поговорили з легендарним футболістом у цьому ексклюзивному інтерв’ю.
— Володимире, коли нинішні футболісти та тренери згадують про своє дитинство і середовище, в якому вони формувалися, їхні спогади завжди наповнені унікальним духом того часу. Наприклад, читач може відчути особливу атмосферу післявоєнної комуни Дютленайм поблизу Страсбура, де формувався Арсен Венгер, з її традиційними кафетеріями і робітничими балакучими. Джеймі Варді зростав у суворих околицях Шеффілда, що також помітно вплинули на його характер та стиль. Ти ж ріс і робив перші кроки, у тому числі футбольні, у Глобиному на рубежі 90-х і 2000-х. Розкажи, що це за місце?
— Мої спогади про Глобине лишилися найтеплішими. Я мешкав на околиці міста, поруч із місцевою фермою — саме там працював мій батько, а мама – на цукровому заводі. З приблизно семи до одинадцяти років моє дитинство вибудовувалося між школою, футбольним полем та пасовищем, де ми з друзями пасли корів. Цікаво, що серед нас був один місцевий дідусь, який вчив хлопчаків курити (сміється). Причому це не були звичайні магазинні цигарки, а виготовлені власноруч. Вечорами ж неодмінно наставав час футболу. Уся вулична компанія мала лише один м’яч, тож кожен момент гри цінувався особливо. Читати далі…
