«Ахметіко Мінейро» — цей термін був не моїм вигадом, його запропонував один із читачів у коментарях. Однак він настільки точно передає сутність, що я використовую його досить часто. Саме сьогодні час поговорити про виняткову бразильську футбольну команду, створену завдяки Рінату Ахметову в Україні.
У кінці минулого століття донбаський «Шахтар» демонстрував зовсім інший стиль гри. Особисто я пам’ятаю його як команду, що відзначалася прямолінійним, простим футболом без зайвих вишукувань, фізичною потужністю та своєрідною жорсткістю. У радянські часи це нагадувало ігри «Торпедо», «Зеніта», «Кайрата», а в Україні щось подібне демонстрував «Металіст». Звісно, були винятки — наприклад, технічний Віктор Грачов, але загалом «гірники» будували гру на силі і тиску, намагаючись владнати суперника.
Живучи в Одесі та вболіваючи за елегантний «Чорноморець», я не відчував симпатій до цієї жорсткої команди, тим паче що зустрічі «Одеси» з «Шахтарем» були завжди непростими. «Шахтар» мав славу незламного бійця кубків, і цей пролетарський футбол, який ніби оспівує важку шахтарську працю, залишався актуальним до кінця століття. Однак восени 1996 року змінилося все: президентом «Шахтаря» став Рінат Ахметов, і розпочалося справжнє переродження клубу.
—
Основні завдання, поставлені перед командою, були дві:
1. Нав’язати серйозну конкуренцію київському «Динамо», що довго утримував гегемонію в українському футболі.
2. Досягати високих результатів, при цьому радувати глядачів якісною й видовищною грою.
Саме ці принципи згодом забезпечили клубу величезну армію прихильників.
Першими якісними змінами у «Шахтарі» я помітив на рубежі тисячоліть, під керівництвом Віктора Прокопенка. Тут можливий певний суб’єктивізм: найкращі матчі «Чорноморця» у історії пов’язані саме з цим наставником. У 2000 році в команду прийшов Аліуце — перший легіонер із-за меж пострадянського простору.
Потім у «Шахтарі» з’явилися африканські футболісти — Ндіайє, Окоронкво, Агахова. Відомий жарт був такий: нарешті справжні шахтарі у команді, бо виглядали вони, наче щойно вийшли з вибою. Сподіваюся, сьогодні це не сприймається як расизм. Перший же бразилець дебютував у складі «Шахтаря» у сезоні 2002/2003.
Тоді Брандао зіграв лише у двох матчах, виходячи на заміну за тренера Невіо Скалу. Варто зауважити, що йдеться виключно про офіційні міжнародні поєдинки в Європі.
У наступному сезоні Бернд Шустер включив його у заявку п’ять разів, і саме в цей час було забито перший бразильський гол у єврокубках для «Шахтаря». Однак говорити про виразний бразильський напрямок ще рано.
Реальний прорив відбувся з приходом Мірчі Луческу у 2004 році. У тодішньому сезоні до Брандао додалися Матузалем, Батіста, Елано та Жадсон. Наступного року Батісту змінив Фернандіньо. Майже всі вони стали ключовими гравцями. Тож у складі налічувалося п’ять бразильців.
—
З 2006 до 2010 року «бразильський штат» поступово збільшувався:
– Кількість бразильців зросла до шести.
– У сезоні 2006/2007 до п’ятірки приєднався Леонардо, котрий, однак, зіграв лише в одному матчі.
– Наступного сезону Ілсіньо, Вілліан та Адріано замінили Матузалема, Елано і Леонардо, хоча Вілліан і Адріано виходили на поле рідко.
– У сезоні 2008/2009 вся шістка грала регулярно: Брандао, Фернандіньо, Вілліан, Жадсон, Адріано та Ілсіньо.
– Саме цей склад завоював Кубок УЄФА.
Наступного сезону цю «шістку» доповнив Коста, що лише починав кар’єру в Європі. Підсумовуючи шестирічний період з Луческу, можна констатувати, що бразильці творили фактично половину команди «гірників», здебільшого атакуючу частину.
У другому десятилітті XXI століття Луческу розпочав із сімома бразильцями у складі, зокрема до них відносив і хорвата Едуардо, який був невід’ємною частиною цієї бразильської кампанії.
У 2010 році клуб поповнили Едуардо та Тейшейра, а пішов Ілсіньо. Наступного року сімка була такою:
– Адріано
– Вілліан
– Фернандіньо
– Коста
– Тейшейра
– Едуардо
– Жадсон
Цей період відзначався плавною зміною поколінь під керівництвом досвідченого наставника.
—
У сезоні 2012/2013 число бразильців у єврокубках зросло до восьми — Жадсон пішов, Ілсіньо повернувся, дебютував Тайсон, який провів менше матчів разом із Едуардо.
За рік у розіграші континентальних турнірів уже було десять бразильців. Фернандіньо й Вілліан покинули клуб, а прийшли Бернард, Фернандо, Фред і Ісмаїлі. Команда дедалі більше «бразилізувалася», намагаючись навіть обережно залучати бразильських захисників.
У сезоні 2014/2015 було зафіксовано один із рекордів: в основі виступало одинадцять бразильців. З’явилися Марлос, Азеведо, Веллінгтон, натомість пішли Едуардо та Ісмаїлі. Наступного сезону, останнього для Луческу, футболістів із Бразилії знову десять — перейшли Адріано, Коста і Фернандо, повернулися Едуардо і Ісмаїлі, з’явився Дентіньо.
За 12 років Луческу майже вдвічі збільшив кількість бразильців в основі, і всі вони отримували значні ігрові хвилини в єврокубках. Навіть ті, хто грав менше — Азеведо та Веллінгтон — виходили у п’яти матчах.
Цей період можна назвати створенням українського «Мінейро».
—
Новий наставник Паулу Фонсека, отримавши таку спадщину, зумів не розгубити креативний потенціал колективу. Проте не вдалося створити щось принципово нове — довелося працювати з уже наявною, розвиненою бразильською базою. У своєму першому сезоні Фонсека використовував десять бразильців «золотого» періоду Луческу, крім Тейшейри, що пішов із клубу.
У наступному сезоні в «Шахтарі» не було Едуардо та Веллінгтона, а натомість з’явився Патрік. Хоча кількість бразильців зменшилася, їхня присутність залишалася стабільною — у 2018/2019, останньому сезоні Фонсекі, в команді знову було дев’ять бразильців. З клубу пішли Фред, Бернард і Азеведо, а прийшли Мораєс, Майкон, новий Фернандо і повернувся Веллінгтон.
Луїш Каштру, наступник Фонсекі, одразу зрозумів важливість бразильського фактору і в перший же сезон повторив рекорд Луческу — 11 бразильців у єврокубках. Замість Веллінгтона з’явилися Додо, Антоніо та Тете.
Наступного року цей рекорд був перевершений: щоразу в матчах «Шахтаря» у Європі виходило одразу 12 бразильців. До складу додався центральний захисник Вітао. Інші гравці були: Тете, Додо, Майкон, Марлос, Патрік, Антоніо, Мораєс, Тайсон, Дентіньо, Фернандо, Ісмаїлі. Тепер бракувало лише воротаря.
—
Цікаво, що у 2021 році новий тренер Роберто де Дзербі підтримав рекордну лінійку бразильців у складі — 12 футболістів, замінивши Тайсона і Мораєса на Марлона і Педріньйо. Чи досяг «Ахметіко Мінейро» апогею?
Але після початку війни ця ідилія зруйнувалася: дванадцять «апостолів» розбіглися. На сезон 2022/2023 у команді Ігора Йовічевіча залишився лише один бразилець — Тейлор, якого фанати клубу фактично вважали «поганим сном».
Проте це тривало нетривалий період. Уже наступного сезону при Марино Пушичу в єврокубках регулярно виходять на поле:
– Егіналду
– Невертон
Дебютують:
– Кевін
– Енріке
Наступного року до них додадуться Марлон Гомес, Тобіас і Педріньйо, що повернувся.
У сезоні Арди Турана, в рамках всього п’яти матчів кваліфікації, клуб уже використав 10 бразильців, включно з Алiсоном, Еліасом та останнім дебютантом Феррейрою. Якщо команда проб’ється до Ліги конференцій і продовжить активно підсилюватися бразильцями, варто очікувати оновлення рекордів: скільки ж футболістів із Бразилії зіграє за «Шахтар» у євросезоні?
—
Аналіз чисел подає такі відомості:
– За понад 20 років у матчах єврокубків за «Шахтар» зіграли 42 бразильські футболісти.
– Найбільше ігор провів Тайсон — 80.
– Марлос — 78, Жадсон — 76, Фернандіньо — 73, Адріано — 65.
– До десятки також увійшли: Вілліан і Ісмаїлі (54), Брандао (53), Тейшейра (47), Бернард (43).
Серед кращих бомбардирів у єврокубках:
– Адріано — 32 голи.
– Жадсон — 17.
– Брандао — 15.
– Мораєс, Тейшейра, Фернандіньо — по 12.
– Вілліан і Тайсон — по 10.
– Едуардо і Марлос — по 9.
Особисто провів підрахунки, тому не виключаю дрібних похибок, але точність тут важлива для ілюстрації історії «Ахметіко Мінейро».
Завершуючи, нагадаю курйозну історію з трьома Педріньйо:
– Перший приєднався до «Шахтаря» за часів де Дзербі, потім пішов на початку війни і повернувся минулого сезону.
– Другий, який прийшов за Пушича, отримав нове ім’я — Педро Енріке.
– Нещодавно з’явилася інформація про активну роботу клубу щодо придбання третього Педріньйо.
Здається, команда, формуючи свій бразильський кістяк, все більше орієнтується саме на гравців із цим ім’ям. Як колись жартували: в Бразилії Педрів не злічити!
