IX скликання Верховної Ради України стало безпрецедентним явищем в історії парламентаризму держави. Шість років тому президент Володимир Зеленський вітав депутатів, які почали свою роботу під куполом парламенту на вулиці Грушевського, словами:
> «Уже зараз зрозуміло, що Рада цього скликання точно увійде в історію! Питання лише у тому, як саме. Ви маєте всі шанси опинитися в підручниках історії як парламент, який здійснив щось неймовірне!»
Цьому передувало розпускання Ради VIII скликання та проведення позачергових виборів, що дозволило сформувати монобільшість і залучити до парламенту близько 80% нових облич, часто позбавлених політичного досвіду. Унікальність IX скликання проявилася:
– Відсутністю традиційних коаліцій, заміненою монобільшістю.
– Відмовою від депутатської недоторканності, яка раніше слугувала мандатом-оберегом.
– Рекордним рівнем подання поправок до законопроєктів.
Проте зараз слід зауважити, що депутати вже провели у парламенті шість років, перевищивши передбачений п’ятирічний термін, і подальша робота залишається під питанням через неможливість проведення виборів у період воєнного стану.
### Початкові настрої і виклики
29 серпня 2019 року президент Зеленський із усмішкою, ніби іменинник, очікував першого голосування нового парламенту і легенько підштовхував депутатів:
– «Менше СМС – більше законів! Народ чекає!» – закликав він.
За словами депутатів, на початку роботи панував атмосферний підйом, який порівнювали з дитячим табором, наповненим ентузіазмом і готовністю змінити все. Однак із плином часу і досвідом емоції поступово вщухали.
Багато бізнесменів і політиків, які раніше користувалися депутатським мандатом як гарантом безкарності, були приголомшені відсутністю недоторканності і необхідністю працювати.
“Медведчук скаржився, що за все своє життя не ходив у Раду так часто, як у IX скликанні”, — згадують у монобільшості.
### Розчарування та недоліки
Опозиційні представники констатують, що деякі нові депутати початково не мали належної політичної підготовки. Часто вони не розуміли елементарних політичних механізмів, зокрема поняття “вето” чи функції регуляторних органів.
У монобільшості визнають цей факт, проте вважають, що досвід і профільні знання приходять із часом. Так, деякі депутати з політичним бекграундом, як, наприклад, Олександр Трухін, не виправдали очікувань, пішовши з політики після гучного скандалу і кримінального провадження.
Заступниця голови фракції “Слуга народу” Євгенія Кравчук наголошує, що недостатній політичний досвід не завадив значній частині новачків стати ефективними парламентарями, а під час війни “нові обличчя” стали сильними голосами у дипломатії.
Водночас у середовищі “Слуг народу” визнають:
– Близько 30% фракції мають середній рівень компетентності.
– Лише приблизно 10% депутатів демонструють лідерські політичні якості.
– Понад 20% осіб відомі швидше скандалами, аніж результатами роботи.
Президент Зеленський, кажуть співрозмовники, був не раз розчарований парламентом. Якщо на початку його сприймали крізь “рожеві окуляри”, то війна та внутрішні проблеми довели його до пригнічення.
### Фракційні групи і внутрішні конфлікти
Всього за кілька місяців до повномасштабного вторгнення у парламенті сформувалися кілька неформальних груп впливу, зокрема:
– “Група Коломойського”
– “Павлюківці” — прихильники бізнесмена Іллі Павлюка
– “Група Бужанського” — дніпровські депутати
Після 24 лютого 2022 року ситуація дещо змінилася: деякі групи втратили вплив, а інші навпаки посіли свої ніші всередині монобільшості.
Хоча офіційно монобільшість налічує 230 депутатів, реальна чисельність лояльних до президента і керівництва фракції не перевищує 140 осіб. Протягом часу монобільшість зазнавала суттєвих внутрішніх потрясінь, що психологічно загрожували розвалом фракції.
Координатор партії “Слуга народу” Давид Арахамія в інтерв’ю наголосив, що тиск чи примус у бік інших фракцій неможливий, і всі рішення ухвалюються шляхом пошуку компромісу.
### Політична опозиція та співпраця
Під час початку війни Рада продемонструвала рекордну єдність, значною мірою зруйнувавши традиційні ідеологічні бар’єри та конфлікти поколінь. Лідери опозиції визнають, що парламент у цей час працював погоджено і максимально конструктивно.
Проте згодом до парламенту повернулися тривалі дебати та дискусії, де законодавчі ініціативи часто ставали предметом гострої політичної боротьби. Примітно, що фракція, яка раніше називалась ОПЗЖ (нині заборонена), намагалася допомагати владі з голосами, хоча й під певними умовами.
Партійні групи “За майбутнє” та “Довіра” демонструють лояльність до президентської сили, але і водночас керівники цих груп наполягають, що співпраця походить із спільних інтересів, а не з політичної залежності.
### “Праздник непослушания” і кризові моменти
22 липня 2025 року Ясенів депутатів спричинило голосування за обмеження незалежності НАБУ та САП. Цей крок викликав масштабні протести, а в межах монобільшості виник справжній бунт:
– Депутати дехто відверто обурювалися, бо ставали крайніми у політичних скандалах.
– Виникла внутрішня напруга, що переросла у “праздник непослуху”, коли частина парламентарів почала ображатися і саботувати роботу.
У фракції ширяться суперечності щодо умов роботи, обмежень на виїзд за кордон та поділу владних повноважень між Офісом президента і депутатами.
### Питання складання мандатів і соціальна відповідальність
Деякі депутати хочуть залишити парламент, проте роблять це украй обережно, боячись негативної реакції суспільства і сумнівів у їхній відповідальності. Для багатьох втрачати депутатський мандат означає непрості виклики:
– Можливість призов до армії, яку хотілося б уникнути
– Неможливість виїзду за кордон
– Відсутність перспектив у цивільній професії
Заступниця голови фракції “Слуга народу” наголошує, що для неї особисто складання мандату було б рівнозначним дезертирству на полі бою.
### Антирекорди парламенту
Станом на серпень 2025 року у Верховній Раді працюють 397 депутатів, що є історичним антирекордом:
– У другому скликанні їх було 338 осіб.
– Через неможливість проведення виборів під час воєнного стану неможливо поповнити мандати, особливо мажоритарників.
Довіра населення до парламенту на початок 2025 року досягла найнижчої позначки — повністю не довіряли діяльності депутатів 37% опитаних.
Опозиційні політики відзначають брак справжньої суб’єктності парламенту, низький рівень публічності, а також іміджову кризу Ради, що призвели до маргіналізації опозиції та домінування монобільшості, повністю підконтрольної Президенту та Офісу.
На думку деяких депутатів, звільнення Дмитра Разумкова з посади спікера стало символом втрати незалежності Верховної Ради.
Проте сам Руслан Стефанчук, його наступник, називає критику надуманою, запевняючи, що історія оцінить діяльність парламенту.
### Особливості функціонування парламенту під час війни
Після початку повномасштабного вторгнення до роботи надзусилля демонструвала усі політичні сили й фракції. Тривалі погоджувальні ради за участі керівництва та лідерів фракцій сприяли швидкому ухваленню критично важливих рішень.
Водночас буденна робота супроводжувалась небажанням публічних трансляцій і присутності медіа в сесійній залі, що зумовлено безпековими ризиками. Спікер Руслан Стефанчук ініціював повернення онлайн-трансляцій із метою підвищення прозорості Ради.
### Відношення адміністрації президента і контроль над Радою
У колах “Слуг народу” кажуть, що парламент сьогодні сприймається як “міністерство Арахамії” — натяк на надмірний контроль керівника монобільшості Давида Арахамії в рамках фракції. Сам Арахамія слухає таке порівняння вперше і визнає, що воно викликає у нього занепокоєння.
Представники опозиції вважають, що Володимир Зеленський недооцінює значимість парламенту і не веде з ним конструктивну роботу, обмежуючись тиском та діалогом виключно з монобільшістю і “політичними військовополоненими”.
Представники фракції “Голос” поділяють це бачення, вказуючи на глибоку неприязнь президента до змінного складу Ради, де багато депутатів не впізнає навіть за роками.
### Стан довіри і внутрішня напруга в монобільшості
Зараз у монобільшості присутні значні внутрішні розбіжності і відсутність взаємної довіри. Депутати нерідко дізнаються важливі новини не безпосередньо від керівництва, а з телеграм-каналів чи сторонніх джерел.
Давид Арахамія запевняє, що, попри складнощі, у фракції зберігаються взаємна повага і базова довіра.
У фракції “Голос” спостерігають ситуацію, коли серед депутатів фактично існує “15 партій”, а деякі начебто опозиційні депутати в голосуваннях співпрацюють з монобільшістю.
### Опозиційна активність і внутрішні трансформації
Фракція “Європейська солідарність” відома своєю одностайністю і злагодженістю, хоча і всередині неї є дискусії. Фракція “Батьківщина” прийняла до себе кількох колишніх депутатів із монобільшості, у тому числі Людмилу Буймістер, виключену за голосування проти закону про олігархів.
Дмитро Разумков утворив міжфракційне об’єднання “Розумна політика”, і кілька депутатів з монобільшості почали час від часу підтримувати цю ініціативу.
### Тривала робота у складних умовах
Парламентарі змушені працювати довше за заплановані строки і без достатніх перерв:
– “Ми навіть не можемо розійтися на два місяці, як раніше,” – зазначає один із топ-депутатів.
### Історичне значення IX скликання Ради
За висновками багатьох депутатів, це скликання відрізняється від усіх попередніх тим, що не стало альтернативним центром впливу у державі, але при цьому їм вдалося втримати державність у найскладніші роки незалежності.
Свідченням цього є те, що парламент попри всі негаразди продовжує свою роботу, а значення Ради виходить за межі суто законодавчої діяльності, відіграючи ключову роль у підтримці країни в період воєнної агресії.
Таким чином, IX скликання Верховної Ради увійшло в історію не просто як політична інституція, а як інструмент збереження суверенітету та незалежності України в надзвичайно складні часи.
