23-річний Артем Єрохін здійснив пішу подорож від Дніпра до Ужгорода, аби підтримати ветеранів Збройних сил України. У ексклюзивному інтерв’ю для УНІАН він поділився подробицями тримісячного мандрівного маршруту, розповів, як його сприймали співвітчизники, а також поділився результатами зібраних коштів.
### Тривалість і виклики дороги
Протягом 94 днів Артем подолав майже 2 тисячі кілометрів, які стали часом для нових знайомств і глибоких роздумів. Цей шлях був важливою благодійною ініціативою, спрямованою на збір коштів для лікування та протезування українських ветеранів, які втратили можливість пересуватися через військові травми.
УНІАН поспілкувався з Артемом одразу після його фінішу в Ужгороді. Хлопець розповів про складнощі походу, мотивацію поєднати фізичний виклик із доброчинністю, а також про те, наскільки вдалося досягти запланованих цілей.
### Звідки виникла ідея походу
Артем за фахом – менеджер, працював у технічній підтримці британського банку, а пізніше – у великій гуманітарній організації. Після обрання Дональда Трампа президентом США, багато гуманітарних програм зазнали скорочень, що позначилось і на фінансуванні його організації. Першими під скорочення потрапили ті працівники, чиї позиції не вважалися критично необхідними, і Артем став одним із них.
У день звільнення він прогулювався набережною Дніпра, розмірковуючи про майбутнє, і саме тоді йому прийшла ідея вирушити у пішу подорож. Невідкладно вирішив, що якщо йти, то тільки задля благодійної мети.
Ветеранська тематика була близькою для Артема, тому він визначився: цей похід має стати символом підтримки тих, хто через війну втратив мобільність. Метою було показати, що навіть ті, хто нині не може вільно рухатися, отримають допомогу.
### Підготовка до подорожі
Плануючи похід, Артем обмірковував ідею близько півтора місяця. Підготовка відбувалася майже інтуїтивно: він більше тренувався, ніж свідомо готувався до довготривалого марафону. Біг на дистанції десять–двадцять кілометрів та досвід походів і спорту створили базову фізичну витривалість. Однак хлопець визнає: спеціальної підготовки до такого виклику не робив.
### Маршрут і натхнення
Вибір маршруту припав на найзахіднішу точку України – Ужгород. Стартував 21 червня о 7 ранку у Дніпрі і завершив 22 вересня о 15:00 в центрі Ужгорода. Пряма відстань складає близько 1 500 км, втім завдяки зигзагоподібному маршруту загальна дистанція склала приблизно 2 000 км.
Артем чув про Шлях Святого Якова — паломницький маршрут, протяжністю приблизно 800 км, і деякий проміжок йшов українською версією Camino Podolico, яка пролягає від Вінниці до Кам’янця-Подільського. Проте йому не сподобалися обмеження цього маршруту, пов’язані з необхідністю відмічатися в певних точках, отримувати печатки тощо. Хлопець прагнув просто йти вільно, без зайвих формальностей.
На його думку, порівнювати Camino Podolico і іспанський Camino недоцільно — це як приміряти чужий одяг.
### День початку походу
День старту видався нервовим. Через постійні коригування вмісту рюкзака Артем не виспався, відчував холод від душу і не міг нормально поїсти через хвилювання. Проте підтримка прийшла з боку рідних і дружніх людей, які зібралися на старті. Серед них було чимало незнайомих, але відгукнулися і відчули важливість ідеї.
Ініціатива отримала назву «Спільнокрок», а стартувати могли всі охочі, проходячи будь-яку дистанцію – від метра до кількох кілометрів.
### Підтримка на маршруті та учасники
До походу приєднувались різні люди, зокрема військовий ветеран з ампутацією руки, який став грамотним моральним підсиленням для Артема. Проте з часом більшість учасників відпадали, і хлопець продовжив шлях сам.
Найтривалішим супроводжувачем стала мама, яка пройшла з ним аж до межі Дніпра.
### Динаміка руху
У перший день, наповнений ентузіазмом і силою, хлопець пройшов трохи більше 30 км, несучи наплічник, вага якого перевищувала третину його маси. Це відразу позначилось на здоров’ї: з’явилась температура, боліли плечі та спина.
Пізніше щодня відчував болі, але перша половина подорожі була відносно легкою. Середня дистанція становила 15–17 км на день. Згодом Артем підвищив темп, адже батьки жартували, що чекатимуть його повернення аж до Різдва. Середній щоденний пробіг зріс до 25 км, а найбільше за день він подолав 48 км – від Чопа до Мукачева.
Графік кожного дня складався з ранкового сніданку, планування маршруту, подорожі з перервами за комфортним для самого Артема темпом. Такий підхід дозволяв уникнути стресу і зберігати мотивацію.
### Ночівля та харчування
В основному чоловік ночував у гамаку, що порадив йому знайомий військовий з Дніпра, який підтримував ініціативу. Вибирав місця в лісах чи лісосмугах неподалік доріг.
Інколи доводилося ночувати на лавках біля водойм, автобусних зупинках чи порозі закладів. Іноді люди, з якими траплявся на шляху, запрошували у свої домівки або пропонували інші варіанти ночівлі. Один військовий із Закарпаття запропонував прихисток і допоміг знайти житло в Чопі.
Основні речі у рюкзаку включали:
– Спальний гамак чи намет
– Спальний мішок
– Рушник та засоби гігієни
– Запас їжі та вода
– Карта та навігаційні засоби
– Газовий пальник і балон
– Мотузки та тенти
– Запасне взуття (за час походу зношує чотири пари)
Окрім цього, Артем ніс два прапори:
1. Український державний стяг, розписаний військовими, яких він зустрічав.
2. Чорно-білий прапор, присвячений полоненим українцям, де чорний символізує страждання та смерть, а білий – свободу і надію.
### Вдосконалення спорядження
Зі старту до кінця походу склад рюкзака значно змінювався: багато зайвих речей, як-от щоденник, альбом для малювання, тощо було викинуто. Наприкінці залишилось лише найнеобхідніше, і зараз зайвою залишається лише одна пара взуття.
### Благодійність
Походу було присвячено збирання коштів для благодійного фонду «Патронатна служба «Янголи»», що опікується лікуванням, протезуванням і реабілітацією ветеранів. Загальна сума збору становить 30 млн гривень – справа, яку підтримує Артем, вкладаючи всі сили.
Гроші збиралися двома шляхами:
– Безготівковий переказ на рахунки в банках Монобанк та Приватбанк.
– Готівкові пожертви від перехожих, які зупинялися і довіряли проекту.
Крім того, для залучення додаткових коштів Артем і його близькі проводили невеликі розіграші, голосування за напрям руху, що стимулювало аудиторію робити внески відповідно до власних уподобань.
### Фінансування потреб
Фінансову підтримку безпосередньо від компаній чи організацій мандрівник не отримував. Основна допомога йшла від друзів і знайомих. Партнери безкоштовно надавали шкарпетки та сублімовану їжу. Уся решта витрат на екіпірування, одяг, воду та проживання оплачувалась за рахунок особистих заощаджень, накопичених під час роботи.
### Підтримка близьких і реакція громадськості
Найбільшою опорою для Артема стали батьки, які беззаперечно прийняли рішення сина і активно підтримували протягом усього маршруту. Вони також отримували координати його місцезнаходження, щоб завжди знати про безпеку. Друг-ветеран і подруга теж були поруч, особливо враховуючи її приїзд у Вінницю на 50-й день походу.
Українці на шляху зустрічали Артема по-різному: одні дивувалися, інші сигналили чи залишали коментарі у соцмережах, дехто підколював, але чимало людей щиро підтримували благородну ідею.
### Контакти з поліцією та військовими комісіями
На шляху Артем зустрічався з представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), а також поліцією. У більшості випадків демонстрував документи та лист від благодійного фонду, що підтверджували його мету.
Іноді такі зустрічі були несподівано приємними: зокрема, на Кіровоградщині поліцейський, почувши історію, пригостив його їжею.
### Важкість подолання маршруту та внутрішні ресурси
Про подолання такого дистанційного маршруту Артем ділиться, що було важко фізично, морально та психологічно. Але навіть думки покинути шлях і повернутися додому не виникало. Випробування чекали з самого початку: втрата мотузки для гамака, укус кліща, зустріч зі степовою гадюкою.
Незважаючи на все, хлопець упорався, однак радить іншим бути обережними з подібними викликами.
### Найскладніші моменти походу
– Комарі, від яких неможливо сховатися, навіть антимоскітні сітки не завжди рятували.
– Вхід у великі міста, де його вигляд в екіпіровці викликав увагу й не завжди дружню реакцію, навіть певне осудження.
### Світлі сторони мандрівки
Вражаючою була щирість людей: хлопчик у Мукачеві віддав свою гривню, військовий в іншому місті подарував останні 27 грн.
Прекрасні ландшафти Вінницької, Хмельницької, Тернопільської областей дали змогу глибше зрозуміти цінність і красу української землі, за яку борються військові.
### Враження після завершення подорожі
Артем не відчуває радикальних змін у світогляді або житті, але визнає, що значення його слова і обіцянок тепер набагато цінніше. Він планує витратити час, щоб осмислити пережите.
Психологічно став витривалішим, хоча жартує, що не перетворився на Аполлона, бо ноги не накачалися так, як собі уявляв.
### Зібрана сума та наступні плани
Загалом за час походу зібрали близько 400 тисяч гривень. Вони зберігатимуться на банківських рахунках до моменту офіційного запиту від фонду «Янголи».
Надалі Артем планує повернутися до Дніпра, ймовірно автостопом, зупиниться у друзів на Франківщині та у Львові.
В жовтні він зареєструвався на марафонську дистанцію 42 км 195 м і сподівається мати достатньо сил і енергії пройти цей забіг після завершення тривалої подорожі.
—
Наталія Петерварі
