За останні кілька років українці дізналися про існування небезпечних мін, зокрема “лепесткових” – маленьких, майже непомітних мін, які можуть відрізати стопу, та фугасних “жабок”. Питання мінної безпеки почали викладати в українських школах для дітей.
За приблизними оцінками, на території України заміновано близько 137 тисяч квадратних кілометрів — це приблизно 23% державної площі. Особливо постраждали раніше окуповані регіони й зони бойових дій, які буквально покриті мінами. Тисячі повідомлень про підриви цивільних вже зафіксовано. Виявити міну в траві надзвичайно важко, навіть для військових.
Експертка з протимінної діяльності Юлія Чикольба пояснює:
- Протипіхотні міни – це вибухові пристрої, які спрацьовують за ініціативою жертви.
- Їхня основна загроза полягає в тому, що постраждати можуть не лише воїни, а й цивільні: діти, дорослі, сільськогосподарські тварини.
- Ціль таких мін – вбити або поранити людину.
Іншою небезпекою є маскування мін. Частина з них встановлюється під землею або створює системи мінних загороджень, які називають “мінними полями”. Їх можливо розпізнати виключно за допомогою спеціалізованого обладнання.
Юлія Чикольба наголошує, що хоча бойові дії завершаться, загроза мін для цивільного населення залишиться:
- Наприклад, гуманітарне розмінування досі займається залишками мін після радянського вторгнення в Афганістан.
- Міни залишаються небезпечними і далі забирають життя.
Перші спроби заборонити протипіхотні міни датуються 1980 роком, коли 65 країн ООН підписали спеціальну конвенцію, яка, втім, не працювала ефективно. Протокол обмежував застосування мін лише у міжнародних конфліктах, тоді як більшість жертв припадало на внутрішні війни.
У 1995 році конвенцію розширили і деталізували, після чого вона почала ефективно працювати. У 1996 році в Канаді стартував так званий Оттавський процес — міжнародна ініціатива повної заборони виробництва, зберігання та застосування протипіхотних мін. Країни, які ратифікували конвенцію, взяли на себе такі зобов’язання:
- Ніколи і за жодних обставин не застосовувати, не розробляти, не виготовляти, не купувати, не накопичувати протипіхотні міни.
- Не передавати ці міни іншим державам.
Понад сто держав підписали цей документ, але серед них не було Росії, США та Китаю. Міжнародний рух, що домагається заборони мін, отримав Нобелівську премію миру.
До 2017 року конвенцію ратифікували понад 150 країн, з яких приблизно сто знищили свої мінні запаси, а 27 стали повністю вільними від мін.
Однак серед держав, які не приєдналися до Оттавської конвенції, залишаються Китай, Росія, США, Індія, Пакистан та деякі країни Близького Сходу.
«Головне зараз — зберегти країну»
Україна ратифікувала конвенцію у 2005 році і навіть ліквідовувала міни, але війна змінила ситуацію: міни стали одним із найпростіших і найефективніших засобів оборони.
За інформацією правозахисної організації Human Rights Watch, із 2022 року протипіхотні міни застосовували як російські, так і українські військові формування. Наприкінці 2024 року адміністрація президента США Джо Байдена дозволила постачання протипіхотних мін до України.
У Міністерстві закордонних справ України пояснили таку ситуацію:
- Російська Федерація не є учасницею Оттавської конвенції і з 2014 року активно застосовує протипіхотні міни в умовах воєнної агресії проти України.
- Починаючи із 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, масове використання цих засобів створило суттєву асиметричну перевагу для агресора.
З метою формального дотримання процедур президент України Володимир Зеленський підписав указ про вихід країни з Оттавської конвенції.
За словами президента:
- Росія ніколи не була учасницею договору і цинічно зловживає застосуванням протипіхотних мін.
Полковник СБУ, депутат Верховної Ради та секретар Комітету парламенту з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко зазначив, що вихід із конвенції був давно назрілим кроком. Він пояснив:
- Росія не приєднувалась до конвенції й мала перевагу, яка полягала в масовому замінуванні території.
- Спершу українські посадовці побоювалися обговорювати це з міжнародними партнерами, але після того як Латвія, Литва, Польща та Фінляндія почали виходити з договору через зростаючу загрозу, українське керівництво ухвалило схоже рішення.
- Конвенція обмежувала можливості України для захисту своїх кордонів і водночас давала Росії більше простору для ведення бойових дій.
Депутат додав, що при дотриманні всіх правил усі мінні поля будуть відповідно нанесені на карти.
Він також підкреслив:
- Після завершення війни розмінування стане пріоритетом.
- Можливо, територія між Україною та Росією залишиться замінованою з метою запобігання подальшим вторгненням.
- Необхідно рухатися у цей бік, адже найголовніше зараз — зберегти державу.
Костенко також зауважив, що виробництво мін є простим і може бути швидко масштабованим.
«Кардинальна зміна обставин»
На початку 2025 року Естонія, Латвія, Литва і Польща оголосили про намір вийти з числа учасників Оттавської конвенції, пояснивши це зростанням загрози російського вторгнення.
У червні 2025 року парламент Фінляндії також підтримав рішення про вихід. Міністерство оборони країни охарактеризувало міни як просту зброю, ефективну для захисту російсько-фінського кордону. Наразі Норвегія є єдиною країною з регіону, яка не планує покидати конвенцію.
Варто зазначити, що навіть розпочавши процедуру виходу, яка триває шість місяців, Україна формально залишатиметься членом угоди до завершення війни з Росією. Відповідно до статті 20 конвенції, повний вихід набуває чинності лише після припинення воєнних дій.
Роман Костенко повідомив, що Україна може скористатися статтею 62 Віденської конвенції — «Кардинальна зміна обставин». За його словами, деякі міжнародні договори з Російською Федерацією Україна вже розривала у односторонньому порядку на підставі цієї норми, яка передбачає вихід у разі суттєвих змін, що шкодять країні.
