Нещодавно у Німеччині та Нідерландах став бестселером випуск книжки, у якій розглядається гіпотетичний сценарій початку війни Росії в Європі. Її автор — професор міжнародної політики Мюнхенського університету — намагається відповісти на запитання: що станеться, якщо Україна зазнає поразки від Росії.
Політичний оглядач Джордж Ф. Вілл, автор колонки в Washington Post, вважає, що напад Росії на Європу є цілком реалістичним варіантом розвитку подій. За його словами, Росія вже веде війну проти Європи. Це не «сірозонна боротьба», а відкрита війна, і Захід досі не визначився з рішучою позицією з цього питання.
На думку Вілла, нещодавня поява невідомих безпілотних літальних апаратів над аеропортами та військовими базами кількох європейських держав свідчить про розвідувальні операції, які проводить Росія. Імовірно, Володимир Путін прагне дізнатися, якою буде військова реакція цих країн, а також як швидко вони зреагують. Він також перевіряє, наскільки Захід ухиляється від прийняття жорстких і рішучих заходів, зазначає автор статті.
Джордж Ф. Вілл наполягає: «Росія ініціювала цей потік агресії, проте ті, кого вона атакує, досі називають це „гібридною війною“ або конфліктом у „сірій зоні“ — викресліть усі прикметники, це просто війна».
У продовження своєї думки оглядач аналізує книжку Карло Масали — професора міжнародної політики Мюнхенського університету Бундесверу, що є військовим навчальним закладом Німеччини. Видання нещодавно вийшло друком у Німеччині, згодом швидко стало бестселером у Нідерландах і також опубліковане в Лондоні.
За оцінкою автора, книга порушує важливе питання: що трапиться, якщо перемога Росії в Україні стане лише початком подальшої ескалації? Вона водночас пропонує детальний сценарій можливого розвитку подій у Європі.
Тема та ключові положення книжки «Якщо Росія переможе: один сценарій» («If Russia Wins: A Scenario») укладені у 119-сторінкову брошуру, яка одразу ж здобула широку популярність.
Одним із запропонованих гіпотетичних варіантів розвитку конфлікту є сюжет, що розгортається в березні 2028 року. Згідно з ним, дві російські бригади захоплюють Нарву — третє за чисельністю населення місто в Естонії (понад 57 тисяч мешканців), яке розташоване на кордоні з Росією.
Особливу увагу при цьому звертають на такі деталі:
– 88% жителів Нарви є російськомовними, і місто може стати ареною спланованої контрабанди стрілецької зброї та кулеметів;
– водночас, російські солдати, переодягнені у туристів, добираються на поромі до острова Гіюмаа, розташованого на естонському узбережжі, щоб захопити його;
Ці дії запускають ланцюгові події, які загрожують усім трьом балтійським країнам, кожна з яких є членом НАТО.
У цьому уявному сценарії від часу підписання Україною капітуляції перед Росією під тиском Китаю та Сполучених Штатів минуло вже три роки. У результаті України:
– відмовилася від майже 20% своєї території;
– погодилася на довготривалий нейтралітет, що виключає вступ до НАТО;
– прийняла миротворчі контингенти з багатьох країн, зокрема й з Китаю.
За версією Масали, переведення російськомовних регіонів, які Кремль вважає частиною «ближнього зарубіжжя», під свій контроль нагадує довоєнне приєднання Гітлером німецькомовних територій в Австрії, Судетах та Данцигу.
Після остаточної перемоги над Україною Володимир Путін іде у відставку. Його обраний наступник віку 47 років отримує вітання на Заході як «новий Горбачов», що нібито усуває необхідність захищати країни Балтії.
Для демонстрації нездатності Заходу оперативно реагувати, новий президент Росії повторює маневр, схожий на гітлерівську «ремілітаризацію Рейнської області» 1936 року. Тоді близько 30 тисяч німецьких військових пройшли мостами через Рейн, скасовуючи демілітаризацію, яка була укладена в 1919 році. При цьому Німеччина здійснювала заяви, що не має агресивних намірів відносно сусідів, а Франція і Велика Британія не вжили жодних заходів.
Далі, припускає Масала, російські агенти організовують масовий потік мігрантів, що викликає кризу та відволікає європейські держави від протидії агресії. Тим часом Китай, партнер Росії, провокує невеликий військовий інцидент із союзником США — Філіппінами, розраховуючи, що Вашингтон не наважиться вдаватися до широкомасштабного конфлікту.
Автор припускає, що Росія впевнена у відсутності реагування США навіть на атакування естонського прикордонного міста. Водночас має місце низка сумнівних подій, серед яких:
– вбивство генерального директора провідного німецького виробника броньованої техніки ракетним ударом типу «земля-повітря»;
– вибухи у порту, де розташовані британські атомні підводні човни.
Незважаючи на те, що НАТО скликає засідання, деякі країни-члени коливаються. Вони засуджують дії Росії, але закликають врахувати «історичний контекст». Автор книги уявляє, що в альянсі лунають аргументи про те, що незалежність балтійських держав — це «штучне утворення».
Паралельно президент США виступає проти жорсткої відповіді НАТО, і альянс виявляється залежним від зусиль Америки у розвідці та логістиці. Франція і Німеччина, посилені зростанням ультраправих популістських рухів, також виявляють нерішучість.
Стримуючим чинником для заходів у відповідь є ядерний потенціал Росії, що утримує світ від ескалації у вигляді спроби повернення контролю над невеликим естонським містом.
Автор колонок у Washington Post повертається до ключового виклику, що поставив Масала: що якщо перемога Росії в Україні стане лише початком серйозних геополітичних змін? Чи не знаменуватиме це початок послаблення Сполучених Штатів на світовій арені?
Колишня політична динаміка, де Путін користувався підтримкою Дональда Трампа, що демонстрував гострий антиросійський характер, не призвела до припинення конфлікту в Україні. Путін, всупереч погрозам Трампа про «дуже серйозні наслідки» для Кремля, продовжив і навіть посилив військові дії проти Києва.
Враховуючи вагання західних союзників, Путін, за оцінками політичного аналітика, прогнозував, що нова хвиля агресії, ймовірно, призведе лише до обмежених заяв у стилі Трампа, який, наприклад, міг би висловити лише: «Мені це не подобається».
