Вся інформація міститься у податкових органах, однак варто наголосити: податкова служба не має повної інформації, яку їй приписують.

Насамперед, майже кожен громадянин України є платником податку на нерухомість. Проте це жодним чином не означає, що банки передають податковим органам дані про таких платників. Насправді банки не володіють інформацією про те, чи сплачує їхній клієнт податок на нерухомість. Тому твердження про відсутність цієї інформації у податківців є хибними.

Ключові моменти, які варто врахувати:

– Банки не мають даних про рахунки, які можна передати податковій службі.
– Відповідно, згадка податку на нерухомість у цьому контексті не є релевантною.
– Значна кількість громадян також є платниками податку на дохід, проте більшість з них не сплачують цей податок з доходів (за винятком заробітної плати та процентів за депозитами).
– Закон не зобов’язує ні платників податків, ні банки, де відкриті рахунки, передавати інформацію про ці рахунки, сейфи чи інші подібні дані до податкової служби.

Яскравим прикладом цього є обговорення продажу вживаних товарів на майданчику ОЛХ, де абсолютна більшість користувачів не сплачує відповідних податків і при цьому щиро здивовані необхідністю оподаткування таких операцій.

Ще один аспект стосується реєстру ДРФО (Державного реєстру фізичних осіб):

– Якщо людина офіційно працювала, вона, безперечно, зареєстрована в цьому реєстрі.
– Проте це не має прямого стосунку до даних про банківські рахунки.
– Тому використання реєстру ДРФО як аргументу для підтвердження наявності інформації про банківські рахунки є необґрунтованим і не підтверджує висунуті твердження.

Таким чином, інформація про доходи та активи громадян, зокрема про банківські рахунки, не є автоматичною чи повною у податкових органах, а заяви про їхню наявність потребують більш конкретного підтвердження.