Путін потребує війни та занепаду Росії не для того, щоб передати владу або здобутки наступнику, а щоб зберегти своє панування доти, доки живий. Історія Росії демонструє, що наступник зазвичай безжально відкидає попередника, навіть якщо той уже помер, символічно “викидаючи” його з місцевого мавзолею.
Президент Росії добре усвідомлює, що більше не є лідером, арбітром нації чи “улюбленцем долі”. Він постає в очах громадськості як старий, озлоблений чоловік, який зазнав поразки у кривавій війні в Україні. Російська еліта та «мовчазна більшість» дедалі гостріше підозрюють, що Путін — це невдаха, який веде державу у прірву. Проте, згідно з традиціями, втручання у хід історичних катастроф у Росії не практикується.
Через це політичне бюро, яке сформувалося навколо Путіна за останні роки, імовірно не чекатиме жодних поступок від нинішнього лідера, а врешті вимушене буде вирішувати його подальшу долю, перш ніж він почне нову хвилю чисток у власному оточенні. Важливо розуміти, що припинення війни навряд чи залежатиме від самого Путіна.
Особисте утримання влади для Путіна значно важливіше за майбутнє Росії.
