Зазвичай Том Вейтс називають музикантом з хрипким голосом, який звучить так, ніби він полосктав горло лезами бритви, запиваючи віскі. Але без сумніву, саме він є одним із головних постатей музичної сцени кінця XX століття, випустивши деякі найцікавіші та найбільш автентичні композиції за останні півстоліття.
За 17 студійних альбомів, два звукові доріжки до фільмів і три живі записи виконав його творчість, що охоплює величезний спектр жанрів: від численних композицій, натхненних Джеєм Керуаком, віскі-пропитаних джазових імпровізацій і романтичних блюзових балад до театральних польок і карнавальних румпів. Його твори часто містять гумор, завжди багаті на емоції та вирізняються унікальним вокальним стилем Вейтса, що поєднує спів із хриплою грою, гарчанням і гортанним сміхом. Кожен його реліз відрізняється несподіваними рисами.
На жаль, нових студійних записів від нього не було після альбому 2011 року “Bad As Me”, і команда Euronews Culture відчуває плин часу. Проте Том Вейтс не чекає ні на кого, і, беззаперечно, він є одним з найвидатніших авторів пісень усіх часів (прийміть це як істину), який останніми роками виступав також у кіно.
Це не дивина, адже він з’явився в більш ніж 40 стрічках із 1978 року, коли відбулася його дебютна поява у фільмі «Paradise Alley». Незалежно від того, чи це крихітна поява, чи вагома роль, Вейтс завжди справляє незабутнє враження. Унікальною є здатність Томa Вейтса бути успішним як у сфері музики, так і в кінематографі, не припускаючи помилок.
Такий успіх, можливо, обумовлений тим, що він є неперевершеним оповідальником, чия музика нагадує звукові кінематографічні полотна. Або ж це результат виваженого вибору режисерів і проектів, у яких він бере участь, серед яких такі відомі імена:
- Френсіс Форд Коппола («Rumble Fish»)
- Террі Гілліам («The Fisher King», «The Imaginarium of Doctor Parnassus»)
- Кінка Юшер («Mystery Men»)
- Мартін МакДонах («Seven Psychopaths»)
- Джоел та Ітан Коени («The Ballad of Buster Scruggs»)
- Пол Томас Андерсон («Licorice Pizza»)
Просто кажучи, Том вміє правильно обирати проєкти.
Крім того, він є одним із улюблених акторів Джима Джармуша, який прекрасно розуміє: Вейтс не просто час від часу займається акторською діяльністю, а є справжнім професіоналом, який надає ролям унікальну характерність і глибину. Найсвіжішим прикладом цього є його роль Батька у комедійній драмі-антології «Father Mother Sister Brother» — фільмі, який вперше показали у головному конкурсі на 82-му Венеційському кінофестивалі 31 серпня, а в минулі вихідні він отримав престижного «Золотого Лева».
Саме зараз, коли європейська публіка чекає на прем’єру стрічки у січні, доречно звернутися до пам’яті і згадати відчутний — і часто недооцінений — внесок Тома Вейтса у світ кіномистецтва. Ми пропонуємо вам огляд п’яти найкращих кіноперформансів Вейтса, які точно варто подивитися:
-
Ерл Піггот у фільмі «Short Cuts» (Роберт Олтмен, 1993)
Ця стрічка, натхненна оповіданнями Реймонда Карвера, розкриває будні 22 героїв, життя яких переплітаються тонкими нитками. Величезний акторський склад їх не загубив – серед них Анді МакДауелл, Брюс Девісон, Тім Роббінс, Френсіс МакДорманд і Джуліанна Мур. Вейтс у ролі Ерла Піггота, п’яного водія лімузина і чоловіка Дорін Піггот (Лілі Томін), відчайдушно сперечається з дружиною, водночас цілком живописно демонструючи розгубленість і біль зламаного серця, що шукає зцілення. Колективний акторський ансамбль отримав Спеціальну нагороду «Золотого Ґлобуса» і Особливу премію Венеційського кінофестивалю (Volpi Cup). Удруге за рік «Золотий Лев» дістався стрічці, що включала у свій склад Вейтса – свідчення його магії на Лідо. -
Воллер у «The Old Man & The Gun» (Девід Лоурі, 2018)
Поділяти екран із легендарним Робертом Редфордом — неабияке завдання. Він грає Форреста Такера, злочинця і втечіста, у цій стрічці. Проте чимало уваги забирають другорядні герої – псевдоподружжя злодіїв Тедді (Денні Гловер) та Воллер (Вейтс). Їх «шлюбна» хімія втілена в кожному кадрі. Особливо помітною є сцена, де Воллер висловлює своє цинічне ставлення до Різдва. Унікальність ролі полягає в тому, що саме він своєю роллю «краде шоу». Чи не час запропонувати продовження, присвячене Воллеру? -
Р.М. Ренфілд у «Bram Stoker’s Dracula» (Френсіс Форд Коппола, 1992)
Авторське творіння Копполи, де Гері Олдман грає графа Дракулу, уособлює в собі захопливу версію легенди, яку високо цінують поціновувачі жанру. Том Вейтс у ролі Ренфілда створив відразливого й водночас глузливого персонажа, що не відводить погляду навіть під час застіль зі жуками. Попередня співпраця Вейтса з Копполою містила створення музичної партитури до «One From The Heart». У втіленні Ренфілда він ідеально поєднав жах із фарсом і навіть зворушливою трагедійністю, доводячи, що важливий не час на екрані, а якість виконання. -
Зак у «Down By Law» (Джим Джармуш, 1986)
Для Джармуша Вейтс – це актор світового рівня, що служить не для власного блиску, а сприяє розкриттю сюжету. У їх першому спільному проєкті він зобразив Зак – безробітного радіоведучого, який опиняється у в’язниці Нового Орлеана з пімпом і туристом. Фільм зосереджений не на втечі, а на взаємодії трьох персонажів у камері, що додає стрічці особливого шарму. Зігравши вперше провідну роль, Вейтс став найяскравішим серед трійці героїв. Його образ гармонійно перегукується з музычними темами Вейтса про забутих і самотніх. Пізніше Вейтс знову співпрацював з Джармушем у «Mystery Train», «Night On Earth», «Coffee And Cigarettes» і «The Dead Don’t Die». Після нагородження «Золотим Львом» за «Father Mother Sister Brother» очікуємо продовження їх продуктивної співпраці. -
Містер Нік у «The Imaginarium of Doctor Parnassus» (Террі Гілліам, 2009)
Ця роль була наче призначена для Томa Вейтса. Після короткої, але яскравої появи у «The Fisher King», Вейтс повернувся до співпраці з Гілліамом в ролі Диявола у цій магічній пригоді про мандрівний театр і його контракти з темрявою. Вейтс зобразив містера Ніка в образі гладкого, харизматичного картяря, що неабияк відрізняється від класичних уявлень про диявола або від обращения героя Вейтса у пісні «God’s Away On Business». Виступати в ролі такого масштабного архетипу він зміг за допомогою своєї виконавської майстерності, надаючи образу глибини й непередбачуваності. Гілліам у ексклюзивному інтерв’ю відзначав Вейтса як генія та великого мага мистецтва.
На жаль, прем’єра фільму відбулася на тлі трагічної смерті Гіта Леджера, і завдяки Джонні Деппу, Джуду Лоу та Коліну Фарреллу було завершено незняті сцени. Результат виявився приголомшливим — ще одним рівнем сюрреалістичної краси, а великий внесок у це зробив Том Вейтс, який зробив свою найкращу роль в кар’єрі.
Фільм «Father Mother Sister Brother» здобув цьогорічного «Золотого Лева» у Венеції, а потім вирушив на міжнародні кінофорумі: Міжнародний кінофестиваль у Пусані, Нью-Йоркський кінофестиваль та Лондонський фестиваль BFI. Прем’єра в американських кінотеатрах призначена на 24 грудня, тоді як європейські глядачі побачать стрічку на початку січня.
