Барселона демонструє стриманість на трансферному ринку, однак навіть з придбаним у Еспаньйола воротарем Жоаном Гарсією та орендованим у Манчестер Юнайтед Маркусом Рашфордом стикається з певними труднощами. Причиною цьому є так звана «стеля витрат» — концепція, запроваджена президентом Ла Ліги Хав’єром Тебасом після його вступу на посаду у 2013 році.
У матеріалі обговорюється сутність цієї фінансової стелі, походження конфлікту між Барселоною та Ла Лігою, а також загальний вплив правління Тебаса на іспанський футбольний чемпіонат.
3,43 млрд євро боргів: передумови жорстких правил
Щоб оцінити суть жорстких фінансових норм у Ла Лізі, важливо повернутися до 2013 року, коли сумарний борг клубів Прімери та Сегунди сягав 3,43 млрд євро при річному доході 1,61 млрд євро. У той час понад 300 футболістів не одержували зарплати, а загальна заборгованість перед ними становила 89 млн євро.
У 2011 році відразу 11 іспанських клубів подали заяви про банкрутство — серед них Сарагоса, Мальорка, Райо Вальєкано, Бетіс, Еркулес, Гранада, Херес, Кордоба, Кадіс, Рекреативо та Полі Ехідо. Хоча деяким з них вдалося врятуватися, наприклад, Рекреативо й досі перебуває у невизначеному стані.
Крім того, наприкінці 2000-х Ла Ліга зіткнулася з напливом шахрайських інвесторів. Серед них варто згадати уродженця Одеси Дмитра Пітермана, який у 2004-2007 роках викрав із Алавеса 25 млн євро та зник. Ще більшої шкоди завдав Ахсан Алі Саєд у Расингу, який накопичив 33 млн євро боргу; через це в січні 2014 року гравці, що не отримували зарплату, відмовилися вийти на поле.
Паралельно в Памплоні голова Осасуни Анхель Віскай був втягнутий у договірні матчі і наприкінці сезону 2013/14 виплатив гравцям Бетіса 650 тисяч євро за два «зливи», причому про це ЗМІ дізналися раніше за поліцію.
Цей період став дном для іспанського футболу. Навіть консервативні експерти визнали необхідність змін, і саме тоді на арену вийшов Хав’єр Тебас — відомий юрист, який мав глибоке розуміння внутрішньої системи. Тебас опікувався справами проблемних клубів Веска й Бадахос, був адвокатом Бетіса та Мальорки у справах, пов’язаних з банкрутством. Крім того, він активно підтримував ідею створення єдиного телевізійного пулу, яку роками блокували Реал та Барселона.
Вибори президента Ла Ліги 2013 року стали проривом: 32 клуби з 42 підтримали Тебаса, що ознаменувало початок масштабних перетворень.
Витрачати лише в межах заробленого
Під керівництвом Тебаса стара система швидко і безжально трансформувалася.
Уже 2015 року Ла Ліга впровадила єдиний телевізійний пул. Хоча розподіл доходів не настільки збалансований, як у англійській Прем’єр-лізі, прибутки клубів-аутсайдерів Прімери зросли з 8-10 млн євро до 40-45 млн за сезон.
Другим важливим кроком стало посилення контролю над потенційними власниками клубів Ла Ліги. Було введено правило, за яким лише 30% капіталу, вкладеного новим власником, можуть бути спрямовані на трансфери гравців, тоді як решта 70% мусить інвестуватися у розвиток інфраструктури — стадіони, тренувальні бази, молодіжні академії, маркетинг.
Президент Сарагоси Рауль Санлехі у 2022 році жартував:
«З огляду на нинішню структуру, я б навіть не зміг зареєструвати Неймара, навіть якби він приїхав безкоштовно».
Найважливішим нововведенням стала установка ліміту витрат (Límite de Coste de Plantilla Deportiva), покликаного забезпечити фінансову стабільність клубів.
Механізм роботи простий: двічі на рік, перед трансферними вікнами, кожен клуб подає до Ла Ліги фінансову звітність із відомостями про доходи, боргові виплати, прогнозовані витрати й прибутки від трансферів. На основі цих даних складається індивідуальний ліміт витрат — максимально дозволена сума для утримання команди без накладення санкцій.
Варто підкреслити, що це ліміт саме витрат, а не лише зарплат, як часто помилково вважають. До нього входять агентські комісії, оклади персоналу, боргові зобов’язання, а також амортизація трансферних витрат — тобто вартість гравця ділиться на кількість сезонів за контрактом.
Наприклад, якщо Еден Азар коштував Реалу 100 млн євро, а його контракт розрахований на п’ять сезонів, то в кожному сезоні зарплатна відомість клубу включає по 20 млн € амортизації (100 млн / 5) плюс безпосередньо зарплату.
Публікація актуальних лімітів завжди викликає суспільний резонанс. Так, у сезоні 2024/25 були такі показники:
- Ліміт витрат Севільї — лише 680 тисяч євро,
- Еспаньйола — 7,8 млн євро,
- Реала — 754 млн євро.
Ці цифри свідчать:
- клуби, як-от Севілья та Еспаньйол, терміново повинні зменшувати витрати, щоб уникнути вильоту в нижчі дивізіони,
- в Реала ж — стабільне фінансове становище з високими доходами, що дозволяє покривати значні витрати.
Ті, хто перевищує встановлений ліміт, можуть витрачати на трансфери і зарплати лише третину або четвертину від зароблених коштів, залежно від масштабу фінансової кризи.
І найголовніше — ця система працює. У 2013 році податкові борги клубів сягали 650 млн євро, натомість станом на сьогодні вони зменшились до 3 млн. Заборгованість із зарплат гравцям за 12 років знизилася з 89 млн до нуля.
Хав’єр Тебас зазначає:
«Найбільше я пишаюся тим, що зробив Ла Лігу стабільною. Раніше клубні власники ухилялися від сплати податків, зарплат, затримували трансферні виплати — це було ганьбою для всіх. Зараз Ла Ліга фінансово стійка».
Але не все відбувається без труднощів.
Безгосподарність Бартомеу та «важелі» Лапорти
Конфлікти між Хав’єром Тебасом і Барселоною тривають роками.
Минулого сезону травма Андреаса Крістенсена та сумнівне втручання уряду дозволили Дані Ольмо виступати в синьо-гранатових кольорах. Наразі ситуація повторюється із новачками – Жоаном Гарсією і Маркусом Рашфордом.
Причина — Барселона неприйнятно перевищує ліміт витрат, який з лютого складає для клубу 463 млн євро через надмірно високі зарплати. Наприклад, лише Левандовський із Де Йонгом отримують разом 39 млн євро.
Варто наголосити, що проблема не у Тебасі — Барса роками балансувала на межі фінансової безпеки. У сезоні 2020/21 Лео Мессі заробляв 71 млн євро брутто без бонусів, Грізманн отримував 37 млн, Юмтіті — 32 млн, Бускетс — 24 млн, Коутіньйо — 22 млн євро.
Навіть глибокі резервісти, такі як Нето, Мартін Брейтвейт, Сержиньйо Дест і Хуніор Фірпо, отримували по 6 млн євро на рік. Логічно це можна розглядати як надмірність, проте правління Жозепа Бартомеу підписувало такі контракти без обмежень.
Пандемія COVID-19, закриття «Камп Ноу» та стрімке падіння доходів повністю загострили кризу — в січні 2022 року ліміт витрат Барселони становив -144 млн євро.
Поява нового президента Жоана Лапорти на початку здавалася вирішенням проблем, однак він відмовився від жорсткого дотримання правил Тебаса. Натомість Лапорта розпочав масовий продаж активів клубу задля швидкого збільшення грошових надходжень — їх назвали «важелями». Серед продажів:
- 24,5% доходів від продажу телевізійних прав на 25 років, які придбали Sixth Street та Socios.com за 647 млн євро,
- 49% Barca Studios за 200 млн євро,
- частка в Barça Vision за 120 млн євро.
Ці операції допомогли Лапорті збільшити капітал і зареєструвати таких гравців, як Левандовський, Кунде, Рафінья, Крістенсен — команда, яка виграла Ла Лігу 2023 року.
Тебас розцінив такі дії як виклик і вже за рік заборонив використання «важелів», наголосивши, що фінансову стабільність слід підтримувати не розпродажем активів, а відповідальним управлінням.
Без «важелів» Барселона фактично позбавлена ресурсів: у фінансовому році 2023/24 її чистий збиток становив 90,5 млн євро. Клуб наростив дохід до 830,6 млн, проте до повного відновлення ще далеко. Для порівняння, у той же період Реал заробив 1,08 млрд та отримав прибуток у 15,6 млн євро. Атлетико — 466 млн доходу з невеликим+700 тис. прибутку.
Конфлікт між Ла Лігою та Барселоною є глибоким світоглядним протистоянням: Ла Ліга намагається забезпечити фінансову дисципліну, Барселона прагне зберегти конкурентоздатність без продажу найкращих гравців. Це питання залишається відкритим.
Без голоду, але й без розкоші — модель Тебаса
Хав’єр Тебас позиціонується як президент дрібних і середніх клубів. В Ла Лізі рішення приймаються колективно — один клуб має один голос. З 2013 року саме менш заможні клуби чотири рази переобирали його, оскільки вперше за довгий час вони відчувають фінансову стабільність.
Фокус Тебаса на інвестиції в інфраструктуру, а не на короткострокові проєкти, дозволив модернізувати багато об’єктів по всій Іспанії:
- Лесама (Більбао),
- Суб’єт (Сан-Себастьян),
- розширення стадіону «Беніто Вільямарін» (Севілья), який став третім за відвідуваністю в країні,
- реконструкція «Сон Мойш» на Мальорці.
І це лише частина перелічених оновлень.
Втім, з жорсткими правилами Тебаса важко формувати конкурентні команди. Середні клуби більше не можуть утримувати зірок минулого, як-от Давід Вілья, Хуан Роман Рікельме чи Дієго Форлан, оскільки витрати суворо регламентуються.
Юні таланти також полишають Іспанію на користь вигідніших контрактів за кордоном. Приклад — Хесус Родрігес, який пішов до італійського «Комо», де отримав утричі більшу платню, ніж у рідному «Бетісе».
Це ослаблення іспанських клубів особливо помітне в єврокубках: відомі поєдинки четвертого клубу Ла Ліги «Атлетика» з шістнадцятим англійським «Манчестер Юнайтед», фінал шостого в Іспанії «Бетіса» з четвертим у Англії «Челсі» — показують різницю рівнів.
Крім того, фінансові обмеження позбавляють Ла Лігу можливості залучати великі інвестиції з Америки та Близького Сходу.
Аргентинський власник «Ельче» Крістіан Брагарнік у 2023 році висловив думку:
«Я розумію запобіжні заходи Ла Ліги, адже вони довго перебували в занепаді, і ці заходи допомогли це виправити. Проте через обмеження щодо обсягів інвестицій американські та інші капіталісти уникають Ла Ліги».
Для порівняння: уявіть, якби Прем’єр-ліга змусила Тодда Боелі після купівлі Михайла Мудрика (70 млн фунтів) додатково вкласти 140 млн у стадіон, молодіжку, базу— це було б неможливо.
Саме тому головні світові інвестори обирають АПЛ, де дозволено навіть продавати клубні ресурси самим собі, що законно визнається доходом.
Статистика літа 2024 року лише підтверджує це:
- АПЛ вже витратила 1,845 млрд євро на новачків,
- Серія А — 666 млн,
- Бундесліга — 476 млн,
- Ла Ліга — 409 млн, з яких 290 млн припадає лише на Реал й Атлетико.
Хав’єр Тебас критикує Прем’єр-лігу, заявляючи:
«АПЛ є змаганням, побудованим на мільйонних збитках: клубам недостатньо їх регулярних доходів, і вони «накачані» фінансовими наркотиками».
Втім, реальність така: пішов Абрамович — прийшов Боелі; пішов Ешлі — прийшов саудівський PIF; набридли Глейзери — з’явився Реткліфф. Мільярдери масово прямують до англійської ліги.
Отже, існують дві моделі футболу: в Ла Лізі немає банкрутств, проте лише Реал справді процвітає, натомість в АПЛ клуби часто несуть значні фінансові втрати, але це не зупиняє їх від активної конкуренції.
Це певною мірою «колгосп» і «казино», кожен сприймає ситуацію на свій лад.
Одним подобаються спогади про «ЄвроДепор» з Роєм Макаєм, Дієго Трістаном та Мауро Сільвою, інші ж пам’ятають, як зірки загнали клуб у борги понад 200 млн, що внаслідок і призвело до його краху на початку 2010-х. Зараз «Ла-Корунья» й не мріє про повернення в Прімеру.
Наступні вибори президента Ла Ліги заплановані на 2027 рік. Хав’єр Тебас раніше обіцяв не балотуватися, проте влада та вплив, які він здобув, можуть втримати його у посаді. Навіть його критики визнають внесок Тебаса у розвиток іспанського футболу.
Зокрема легенда Ла Ліги Хорхе Вальдано зазначив:
«Я не дружу з ним, але чесно скажу — Тебас зробив для іспанського футболу більше, ніж усі його опоненти разом узяті. Не знаю, чим це завершиться, бо він позрізав собі всі шляхи відступу. Ніхто не ризикував так багато, як він».
