Від косметологині до військової: історія лікарки з територіальної оборони Дніпра, яка з початку війни рятує життя на передовій
Історія Олени, лікарки 128 окремої бригади територіальної оборони «Дике Поле» Сухопутних військ Збройних Сил України, є прикладом неймовірної мужності, витримки та непохитної відданості Україні. Маленька жінка пройшла через полон у руках бойовиків, рятувала поранених під обстрілами, залишалась єдиною медичною працівницею у прифронтовому місті, а згодом прийняла для себе важливе рішення — стати військовослужбовицею.
Ще до початку війни Олена була відомою бізнесвумен у Донецьку, власницею мережі косметологічних салонів. Місто жило і розвивалася, а сфера краси процвітала. Однак усе змінилося у 2014 році після окупації, репресій та переслідувань. Під час надання допомоги проукраїнським активістам жінка потрапила в полон до бойовиків — її утримували для викупу. Витягли на свободу лише через три місяці, коли батько зібрав необхідні кошти для викупу.
Невдовзі після звільнення Олена з донькою переїхали до Краматорська, де вона почала працювати терапевтом. На початку вона мала надію повернутися до звичного, мирного життя, та згодом усвідомила, що її не лише лякає «русскій мір», а й відштовхує.
У словах Олени звучить гордість за рідну мову і місце походження:
– «Вся сільська місцевість на південь і на схід від Донецька говорить такою чистою українською, яку навіть у Полтаві не почуєш.
– Я пишаюсь своєю українською і не хочу відмовлятися від неї ні за яких обставин», — наголошує вона.
З початком повномасштабного вторгнення Росії Олена евакуювала доньку до Німеччини, а сама залишилася працювати у амбулаторії Краматорська. Вона брала активну участь в евакуації цивільних, надавала допомогу пораненим, часто працюючи під обстрілами й без необхідного медичного обладнання. Терапевт за фахом був змушений виконувати функції хірурга.
Медикиня згадує, що її товариш — військовий хірург — мотивував її діяти незважаючи на відсутність спеціалізованої освіти:
– «Він казав, що як я надам допомогу, то поранений матиме шанс вижити. Якщо ж я заклякну і відмовлюся через брак освіти — шансу вижити шансу вже не буде», — розповідає Олена.
З часом Олена опинилася єдиною лікаркою у місті, де працювала. Її амбулаторія зазнала руйнувань в результаті авіаудару — російська авіабомба повністю знищила будівлю. Саме тоді вона прийняла відповідальне рішення приєднатися до Збройних Сил України.
Навчання у військовому центрі було нелегким: інструктори спочатку не довіряли їй як військовому, однак Олена була впевнена в собі і своїй ролі.
– Вона усвідомлювала, що навіть якщо не стане ідеальним солдатом, то все одно залишиться відданим та компетентним лікарем.
Сьогодні Олена лікує військовослужбовців, рятуючи їхні життя не лише професійними знаннями, а й щирим співчуттям та гуманністю. Її підтримують боїці, яким вона раніше допомагала.
У вільний час вона згадує про мирне життя, косметологію — справу свого минулого. Захоплюється також рукоділлям, в’яже іграшки. Один із символів її внутрішнього світу — рожевий кіт у береті, який втілює ідею, що життя — це не лише пікселі камуфляжу.
Додатково до історії Олени варто згадати:
1. Історію молодого захисника Дніпра, який став депутатом міської ради у 19 років, а згодом пішов служити у ЗСУ.
2. Переосмислення пережиттів війни на прикладі Інни з Дніпра, яка двічі стикнулася з втратами через воєнні дії.
3. Історію Андрія – ветерана, який після 10 операцій відновлює здатність ходити та готується повернутися на фронт.
4. Розповідь про Наталію Білозерцеву — бойову медикиню з Дніпра, котра рятує життя на передовій.
Фотографії — 128 окрема бригада територіальної оборони «Дике Поле» Сухопутних військ Збройних Сил України.
