Сьогодні “Райо Вальєкано” має не програти білоруському “Німану”, щоб вперше вийти в груповий раунд Ліги конференцій. За сто років існування клубу, що виник серед іспанських комуністів, анархістів і мігрантів, він лише одного разу брав участь у єврокубках. Тож цей матч — значно більше, ніж звичайна гра, це історична подія. “Естадіо Вальєкас” буде переповнений, незважаючи на певну небезпеку.
Відомий спортивний медіаресурс “Чемпіон” розповідає про цього незвичайного учасника європейських турнірів, клуб, який щороку не просто існує, а буквально виживає.
—
Описати сутність “Райо Вальєкано” вкрай складно. Одне залишається незаперечним — це набагато більше, ніж просто футбольний клуб.
Нарциса Грао Ібаньєс, 72-річна акціонерка клубу, зізнається:
> «Я не люблю футбол. Мені подобається тільки “Райо” і саме те, що я є його вболівальницею. Коли я вперше прийшла на стадіон, я не знала, що таке «форвард» чи «офсайд». Але вже тоді жила і дихала “Райо”».
Більшість з 229 тисяч жителів Вальєкаса, району Мадрида, погодяться з нею, адже це місце завжди було домом для робітничого класу — чорноробів і мігрантів.
Під час іспанської Громадянської війни мешканці Вальєкаса боролися за Республіку проти режиму Франко. Після поразки це ще довго залишалося єдиним районім Мадрида, що приймав мігрантів із Латинської Америки та Африки.
У Вальєкасі не існує місця для расизму, фашизму чи націоналізму — цей район символізує ліві погляди.
Футбольний клуб “Райо Вальєкано” став для них символом і опорою, без котрої неможливо уявити життя в цьому районі.
—
Їхній домашній стадіон, “Естадіо Вальєкас”, був збудований у 1976 році. Хоча тут розташовано місць лише 14 тисяч, це не просто арена — це аварійна споруда, до якої підходити варто обережно. Стіна, що підтримує трибуни, закрита банером з часів пандемії.
Опис мадридських чиновників з березня 2024 року детально ілюструє стан споруди:
– широкі тріщини в нижній частині трибун;
– оголена арматура;
– просідаючий фундамент;
– майже відсутні перила;
– відколотий бетон у деяких місцях;
– на кухні, яка не працює вже чотири роки, залишки зіпсованої їжі.
На ремонт виділили 2 мільйони євро, але ці кошти швидко вичерпалися, а майбутнього фінансування наразі немає. Стан арени є джерелом великого занепокоєння для району, який відчуває застій і, подекуди, безпорадно критикує президента клубу Рауля Мартіна Пресу.
Сам Преса придбав контрольний пакет акцій у 2012 році всього за 900 євро з обіцянкою погасити 60 мільйонів євро боргу клубу. Він виконав свою обіцянку, але футбол для нього радше бізнес, ніж пристрасть. Орендуючи муніципальний “Вальєкас”, клуб не має стимулів вкладати в стадіон. Преса ініціював переговори з міською владою Мадрида про купівлю землі для будівництва нового сучасного стадіону на 30-40 тисяч місць, фінансованого приватним капіталом.
Преса каже:
> «Я вже 80 разів повторював: нам потрібна нова арена для виживання клубу. Ситуація із нинішнім стадіоном нестабільна. Ми продаємо всі квитки на кожен матч, але не маємо шансу на розвиток. Ігри нервують через аварійний стан стіни — це жахіття».
Проте місцеві вболівальники вимагають не новобудови, а реконструкції старої “серця району” арени.
Ультрас команди “Буканерос”, що мають репутацію, не приховують погроз:
> «Якщо нас змусити піти, Вальєкас згорить».
Більш помірковані фанати влаштовують живі ланцюги, організовують мітинги та пишуть петиції на захист стадіону.
Між президентом і ультрас йде справжня війна. Фани тримаються за символ, що розвалюється, а Преса не робить жодних вкладень у ремонт. За його логікою, чим гірше стан — тим краще для бізнесу.
—
Фінансове становище клубу, за даними Ла Ліги, стабільне — на рахунках “Райо” близько 20 мільйонів євро. Преса ж спрямовує майже всі кошти на першу команду, ігноруючи інфраструктурний розвиток, а також дитячий та жіночий футбол.
Особливо вразливою є доля жіночої команди: колись одна з найкращих у країні, вона фактично розпалася. Зараз ентузіасти намагаються відродити жіночий “Райо” у третьому дивізіоні. Як зізнається Аніта Бланко:
> «Нам просто повідомили: грошей немає ні на що, ні на кого».
Президент також відомий своєю помстою та жорсткістю у ставленні до фанатів. “Райо” — єдиний клуб в Іспанії, що свідомо не продає квитки онлайн, змушуючи вболівальників стояти у довжелезних чергах з ночі.
Перед вирішальним матчем з “Мальоркою” в травні Преса наказав не повідомляти про час відкриття квиткових кас. Внаслідок цього вболівальники ночували в чергах по кілька днів. Один із директорів клубу анонімно розповів виданню El Confidencial:
> «Це наказ президента. Люди втомлені та розлючені, шукали відповіді. Могло статися щось погане, але йому байдуже».
—
У цій “війні” застосовуються різні засоби. Так, Преса зблизився з ультраправою партією Vox, лідер якої, Сантьяго Абаскаль, часто з’являється на трибунах разом із президентом.
Не менш показовим став трансфер Романа Зозулі, що став причиною конфлікту. Преса спеціально відправив українського гравця у напружену ситуацію, аби провокувати ультралів лівих поглядів. Агент Зозулі, на жаль, не осмислив контекст, що призвело до зіпсованого сезону футболіста.
—
Вальєкас — не місце, де легко когось переконати або загладити конфлікти. Його мешканці керуються цінностями середини XX століття і пишаються ними.
Європейські аналоги існують у Санкт-Паулі та паризькому “Ред Стар”, але масштаби Вальєкаса більші.
Нарциса Грао Ібаньєс ділиться:
> «Я живу тут із 9 місяців. Вальєкас — це Вальєкас. Тут є те, чого не знайти ніде — єдність. Ми всі — робітничий клас. Хтось живе краще, хтось гірше, але не суттєво. Ми дотримуємося лівих переконань і всі допомагаємо один одному».
У районі діють сім благодійних вболівальницьких організацій, до яких входять близько 1200 власників абонементів, що на волонтерських засадах займаються соціальною роботою: збирають продукти для пенсіонерів, іграшки для дітей. У 2014 році прямо на трибунах було зібрано понад 30 тисяч євро для 85-річної Кармен Аюсо — жінки, яку банк виселив після того, як її син захворів і перестав платити кредит.
У Вальєкасі бездомні ніколи не переживають сумного Різдва — літні люди та діти відчувають піклування співмешканців.
Капітан команди Оскар Трехо дивиться матчі у місцевому кафе разом із родиною поряд із вболівальниками — тут усі ніби одна велика сім’я, команда і її фани.
Ультрас “Буканерос”, яких Преса неодноразово позбавляв місця на трибунах, черговий раз наголошують:
> «Наш район — це більше, ніж ще один робітничий район Мадрида. Тут формується унікальна ідентичність поколіннями. Перенести стадіон — означає вирвати нашу ДНК».
Саме ці люди, а не президент, є справжнім втіленням клубу і району.
—
Що ж до футбольних справ…
“Райо Вальєкано” за нормальних обставин не мав би боротися за єврокубки, але нинішнє особливе становище в Ла Лізі дає свої можливості.
Незважаючи на свою неоднозначність, Преса залишається досвідченим менеджером. Він запрошував Андоні Іраолі — наставника, який виховав таких гравців, як Забарний, Гейсен та Керкез у “Борнмуті”. Іраолі привів “Райо” до найвищого дивізіону у 2021 році.
Поточний головний тренер Іньїго Перес, також баск і учень Іраолі, відомий унікальним стилем: закінчує пресконференції віршами Антоніо Мачадо, які декламує з пам’яті, а у дорозі читає твори Бьон-Чуль Хана.
За словами одного з джерел у роздягальні:
> «Перес прагне високого пресингу, темп гри завжди інтенсивний, справа до деталей. З Іраолі можна було трохи зекономити сили, а з Пересом — ні».
У період фінансових труднощів Преса зробив ставку на ветеранів, завдяки чому “Райо” отримав перевагу на полі, маючи найстарший склад Ла Ліги минулого сезону (середній вік — 29,8 років).
Серед ключових гравців:
– Аугусто Баталья в воротах, який врятував багато очок;
– Альваро Гарсія та Ісі Паласон, що зовсім недавно грали у нижчих лігах;
– Флоріан Лежен — як захисник та володар одного з найпотужніших дальніх ударів в Іспанії.
Флоріан раніше був підписаний “Манчестер Сіті”, але двічі серйозні травми хрестоподібних зв’язок зруйнували його сподівання на велике майбутнє.
Сам Лежен говорить:
> «Тут життя вражає. Атмосфера, близькість до людей… всі тобі допомагають, ніхто не свистить. Суперники не люблять приїжджати на “Вальєкас”, і мені це подобається».
Незважаючи на те, що в останньому турі ні один із “Раїстас” не був у формі, “Осасуна” також не змогла здобути перемогу, що дозволило “Райо” забезпечити собі місце в Лізі конференцій.
—
З сезону 2000/01 таких досягнень у клубу не було, тож святкування тривало довго.
62-річний Хосе Вара, член клубу з 2003 року, сміється:
> «Раніше я пообіцяв сину, що, коли “Райо” вийде в Європу, зведу його на матч за свій рахунок».
Поруч із ним його 29-річний син Маріо та 32-річний племінник Рафаель, всі в футболках “Райо”, демонструють згуртованість і гордість.
Історично форма клубу — це білий колір з червоною діагональною смугою, яка з’явилася у 1920-х, щоб відрізнятися від аристократичного “Реала”. Іноді, з політичних міркувань, Преса згадує про можливе повернення до чисто білої форми, добре розуміючи, що це дратує місцевих фанатів.
Преса вже понад десять років приїжджає на матчі на автомобілі, сидить у ВІП-ложі, а після гри відразу їде — пішки районом ходить дуже рідко з 2014 року, коли це було ще безпечно.
Знає лише він, навіщо йому цей ворожий клуб і його люди, навіщо дарувати їм євроосінь.
Відповідей на це немає.
—
“Райо Вальєкано” — це особливе місце, де сенси не завжди можна пояснити логічно. Його тут просто відчувають і ним живуть. Це життя дивне: прекрасне і потворне, шляхетне і гидке, успішне і злиденне. Тут вони йдуть пліч-о-пліч, підсилюючи відчуття того, що світ неоднозначний, а судити його — справа нерозумних.
Ніде більше в Європі не знайдеш такої атмосфери, як тут — де чужі діти допомагають літнім людям під тінню портрета Че Гевари, який для багатьох є символом і вбивцею одночасно.
