DW: На фронті наразі найскладніша ситуація спостерігається на Покровському напрямку, де тривають запеклі бої поблизу кордонів із Запорізькою та Дніпропетровською областями. Враховуючи ваше бачення стратегічних цілей Росії, яких подальших подій слід очікувати?
Михайло Подоляк: Це не є предметом моєї фахової оцінки чи аналізу подій безпосередньо на лінії фронту. Це питання, яке вже публічно піднімав Валерій Герасимов, начальник Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації. Він чітко заявив: «Ми будемо накопичувати ресурси по всій протяжності фронту, яка сягає 1200 кілометрів, і просто продовжимо воювати». Росія веде війну як мету сама по собі. Вона не має завдання здійснити просування на визначену відстань чи захопити певні населені пункти. Війна існує заради війни. Російське керівництво усвідомлює, що найекономічнішим ресурсом є жива сила, і її ресурс достатній для ведення цієї стратегії. З урахуванням цього, а також із запасами боєприпасів, дронів і ракет, зокрема з Північної Кореї, Росія планує здійснювати поступове посилення тиску по фронту. Тобто сама війна є ціллю. Усі мирні ініціативи чи плани — це велика ілюзія.
Щодо мирних зусиль Дональда Трампа: чи матимуть вони результат?
Так, результати можливі за умови застосування інструментів примусу до Росії. Не варто просити чи запрошувати агресора, який не виконав завдань, поставлених на початку повномасштабного вторгнення — а саме повного контролю над Україною — і який зрозумів, що вести війну для нього вигідніше, ніж виходити з неї. Яка альтернатива в Росії? Якщо вона припинить війну, куди буде направлено всі ці сили, які заробляють і будують кар’єру на крові? Внутрішній ринок у РФ не здатен це поглинути. Навіть якщо буде підписано угоду і зупинено гарячу фазу війни, варто поставити питання: чи перестане Росія провокувати країни Балтії чи Східної Європи, припинить диверсійні акти, втручання у парламентські вибори Молдови чи фінансування ультраправих партій у Європі?
Отже, зусилля не є марними — гарячу фазу війни дійсно потрібно завершити. Війна психологічно виснажує Україну — очевидно, що люди і сім’ї не можуть планувати майбутнє, діти навчаються в підвалах і бомбосховищах. Трампу належить визнання за те, що він систематично проявляє ініціативу і має бачення мирного процесу. Проте без застосування механізмів примусу до Росії результат залишиться малоймовірним.
Що означають для України події в Китаї, де тепло приймали Володимира Путіна, а також лідерів КНДР і Ірану?
Все, що відбувається в Китаї, важливо перш за все для самого Китаю, його нового позиціонування і планів на домінування у світі. Парадоксальним є факт, що справжньої Росії там немає — прийом Путіна слугує радше сувеніром зовнішньої пропаганди, використовуючись як певне страхіття. Його образ демонструють з наміром залякати: мовляв, тут присутні і Кім Чен Ин, і Путін, і іранські аятоли, і якщо світ не буде співпрацювати з Китаєм — ці суб’єкти завдадуть удару. У Пекіні було помітно: Путін втратив будь-яку суб’єктність, він не є лідером і не встановлює правил. Натомість його використовують як інструмент тиску.
Україна навпаки є повністю суб’єктною ланкою у нових європейських дискусіях. Останнім часом Європа проявляє наміри створити нову архітектуру не лише безпеки на континенті, а й взаємин, адже східний кордон стане новою лінією холодної війни. Це вселяє обережний оптимізм, адже Україна гратиме одну з ключових ролей в цій системі. За очікуваннями, Європа забезпечуватиме фінансову підтримку, військові виробництва, логістичні бази і складські запаси вздовж кордону, а також Україна займе ключову позицію для стримування Росії. Крім того, Україна активно веде перемовини з європейськими та американськими партнерами щодо такого статусу.
На брифінгу 29 серпня Президент України Володимир Зеленський, відповідаючи на запитання про гарантії безпеки, називав такі умови, як еквівалент п’ятої статті НАТО, потужна українська армія, постачання зброї та членство в ЄС. Однак у цьому списку не було згадано іноземний військовий контингент. Чи не розглядається ця опція?
Усі варіанти розглядаються, проте це внутрішні питання окремих країн. Росія активно інвестує значні ресурси у те, щоб блокувати такі рішення. Вони вже відкрито заявляють, що присутність європейських військ на території України є неприйнятною, оскільки це руйнує їхню пропагандистську тезу про «єдиний народ», про «спільну територію» і так далі.
Присутність європейських військових офіційно фіксує європейську приналежність України — не юридично, а фактично. Такий крок чітко засвідчує, що ця територія є частиною загальноєвропейського, колективного, альянсового простору.
Основні напрямки гарантій безпеки можна окреслити так:
- Базова армія Європи — це можуть бути Збройні сили України за умови спільного фінансування.
- Інвестиції у військову сферу як в Європі, так і в Україні, з урахуванням досвіду війни — це дрони, ракети, РЕБ і все необхідне для завдання потужних ударів у глибину Росії.
- Аналог п’ятої статті НАТО з юридично зобов’язуючою присутністю контингентів на українській території — це активний предмет обговорення.
- Закрите небо — роль тут мають відіграти Сполучені Штати, включно із супутниковим наглядом за евентуальними діями Росії на східному кордоні та розміщенням ракетних баз.
Ми вбачаємо два важливі паралельні процеси: по-перше, зусилля Дональда Трампа, який проявляє реальний інтерес у якнайшвидшому припиненні війни; по-друге, європейські ініціативи, спрямовані на розбудову післявоєнної безпекової системи.
Чи розглядається можливість зустрічі Зеленського і Путіна? Чи відомо про позицію Офісу Президента щодо цього?
Ми готові до двостороннього або тристороннього формату переговорів у будь-який час і будь-якому місці, аби прояснити всі питання. Проте не було сумнівів у тому, що Росія не зацікавлена в реальному перемовному процесі.
Зокрема, Трамп після зустрічі в Анкориджі був впевнений, що знайдено домовленість про проведення зустрічі, але Путін, як це неодноразово траплялось, збрехав. Росія потім пояснила це тим, що її неправильно зрозуміли — типова стратегія двозначності.
Що Росія хотіла отримати у Анкориджі, та чого прагне зараз, кажучи про готовність завершити війну? По-перше, не припинення війни як такого; по-друге, дозвіл продовжувати наносити удари без оголошення припинення вогню, у тому числі повітряні удари по цивільних; і, по-третє, затягування часу. Це — стандартна зовнішньополітична стратегія Росії в кризових ситуаціях. Скільки б не говорили про Росію, наслідки залишаються однаковими, доки не будуть введені заборонні санкції для всіх і Європа не припинить купувати російський газ.
Нещодавно в Києві та Львові прощалися з Андрієм Парубієм, колишнім спікером Верховної Ради. СБУ та поліція розглядають російський слід як одну з версій. Чи пов’язуєте ви це вбивство із загрозами для інших відомих проукраїнських діячів, як-от Ірини Фаріон і Дем’яна Ганула? Чи свідчать ці злочини про небезпеку перебування в Україні відомих активних осіб?
У нинішніх умовах війни проти країни, що цілеспрямовано веде політику вбивств, люди з чіткою проукраїнською позицією дійсно перебувають у ризиковій ситуації. Не можу коментувати деталі кримінального розслідування, але очевидно, що Росія надзвичайно зацікавлена у внутрішній дестабілізації України, особливо враховуючи багаторічну тривалість конфлікту та виснаження суспільства. Це не означає, що Україна припинить опір, але створення додаткового страху і паніки є типовою російською тактикою.
Офіс Президента вже не перший рік зазнає звинувачень у прагненні централізувати владу, що особливо загострилося після історії з НАБУ та САП. Як переконати громадськість і міжнародних партнерів, що дії Офісу Президента спрямовані не на авторитаризм, а на утвердження демократичних цінностей, за які бореться українська армія?
Війна і кризи загалом завжди потребують певного рівня централізації — це аксіома. Є ситуації, коли кризи тривають довго, і централізація відбувається поступово, але вона необхідна.
Питання про можливість авторитаризму в Україні звучить дивно на фоні трьох революцій — двох Майданів і перезавантаження 2019 року. Ці події демонструють, що авторитарні тенденції у нас не можливі. Українське суспільство оперативно організовується і висловлює незгоду, а інститути реагують відповідно, подібно до європейських моделей. У нас сформовані міцні соціальні інститути та горизонтальні зв’язки.
Щодо ситуації з НАБУ і САП: держава намагалася провести зміни, але суспільство відреагувало категорично і змусило повернутися до статус-кво. Водночас постають два ключові питання:
- Як контролювати можливий вплив російських спецслужб у роботі правоохоронних органів? Це стосується не лише НАБУ і САП, а усіх структур.
- Які є показники ефективності? Ведеться багато розслідувань і гучних заяв, але чому відсутні конкретні результати? Чому ключові підозрювані перебувають у готелях Австрії, а не в українських слідчих ізоляторах?
Якщо буде досягнуто перемир’я, чи припиниться потреба у централізації влади? Чи є ризик загострення внутрішніх конфліктів під впливом Росії?
Я не маю на увазі централізацію влади в абсолютному значенні, бо це неможливо в Україні. Йдеться про централізацію певних оперативних дій у кризовий час для пришвидшення прийняття рішень і підвищення відповідальності — це чиниться і правильно.
Що ж до можливого перемир’я або замороження війни, то одразу після цього в Україні розпочнеться розблокування політико-електорального циклу. Буде запит на справедливість, на обговорення подальшої стратегії з урахуванням збереження загрози, адже війна нікуди не зникне.
Безперечно, Росія продовжить провокації і реваншистські дії, активно втручатиметься у політичний процес, залучатиме значні фінанси для купівлі медіа та створення фейкових акаунтів для тиску на суспільство. Це буде дуже небезпечний період, який супроводжуватиметься суспільною напругою і потенційними вуличними конфліктами через психологічний стан населення.
Чи впорається Україна з цим? Без сумніву. Чи буде це важко? Так. Україна ще раз доведе свою моральну і вольову силу, яка відрізняє її від багатьох сучасних націй. Не хочу нікого образити, але не всі у XXI столітті пережили трагедію такого масштабу.
Повну версію інтерв’ю з Михайлом Подоляком можна переглянути за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=fRPyd_7gKcE
