Зазвичай я уникаю слухати коментарі експертів в студії. Та цього разу, випадково затримавшись біля екрана під час перерви в трансляції, почув одну цікаву фразу: «Ми всі розуміємо, що вони через Лігу конференцій готуються до чемпіонату України». Ці слова, фактично, могли б підсумувати всю нашу дискусію.
Чи означає це, що ми можемо взагалі не дивитися ці матчі? Адже я належу до тієї категорії вимогливих уболівальників, кого цікавлять лише змагання з турнірним статусом. І, певно, таких не бракує. Тож поясніть нам, простим і наївним глядачам, чому Ліга конференцій для «Динамо» і «Шахтаря» – це радше контрольні матчі. Вголос і чітко.
Це не випадковий коментар, кинуті поза увагою словосполучення. Необхідно ясно і конкретно сказати: вся ця інформаційна хвиля – новини до і після матчів, пресконференції, інтерв’ю, а також напружена боротьба в УПЛ за єврокубкові місця – це, по суті, суєта навколо турніру, який є швидше підготовчим. І дивіться цей турнір самі.
Взагалі ж, сама підготовка справляє сумнівне враження з огляду на витрачений час, дороги та зусилля. На вигляд це швидше тягар, «п’яте колесо» у механізмі. Чи не варто, враховуючи війну, відмовитися від участі у міжнародних зустрічах, щоб не ганьбитися? Але, звісно, одне питання: хто ж тоді вийде на поле, загорнувшись у національний прапор?
Ось така парадоксальна й безвихідна ситуація. Найпростіша реакція на неї – критика тренерського штабу і футболістів. В країні триває війна, і слід подякувати, що маємо хоч якусь футбольну активність. Але чемпіонат, який проходить заради чемпіонату, неминуче втратить якість, і ми не зможемо конкурувати в Європі. Я попереджав про це наприкінці минулого сезону.
Все досить просто. Перефразовуючи Шекспіра: будяк не стане пахнути трояндою, навіть якщо назвати його трояндою. У нинішніх аномальних умовах неможливо досягти іншого результату. Тому я не збираюся змагатися у гостроті сарказму, а просто викладу головні моменти, на які звернув би увагу після учорашніх матчів.
- Рейтинг УЄФА показує, що «Легія» (Варшава) посідає 69-ту позицію – це на 16 місць нижче за «Шахтар», який продовжує своє неприємне падіння.
- «Динамо» ж має рейтинг, рівний 106-му місцю, що удвічі нижче за «Шахтар».
- Турецький «Самсунспор» відстає від «Динамо» на 64 пункти.
Про це буде окрема згадка — просто для порядку.
Обидва поєдинки не вразили видовищністю, це був типовий матч середнього рівня. У грі за участю «Шахтаря» було трохи більше гольових моментів – на дві одиниці. А «Динамо» повністю повторило свою статистику шансів із грою проти «Крістал Пелес».
Чітко видно, що поразка команди Шовковського була зрозуміла вже на 34-й хвилині, коли Манджі подвоїв перевагу «Самсунспору». У матчі за участю «Шахтаря» інтрига тривала до кінця, і Аугустиняк приніс «Легії» перемогу під фінальний свисток.
На моє око, гол «Шахтаря» був радше випадковим, незалежно від його логічності з огляду на створені шансі. Що ж до «Динамо», то команда навіть не претендувала на забитий м’яч. Хіба що рахунок міг бути трохи менш ганебним: «Самсунспор» реалізував три з п’яти створених моментів.
Другий гол турецького клубу став справжнім везінням – м’яч після рикошету від Мусаби зручно підкотився до Манджі, який опинився у виграшній позиції. До того команда мала лише один забитий м’яч, а «Динамо» – прикрий упущений шанс Караваєва. Далі на полі домінувала лише одна команда.
Обидва найцікавіші моменти «Шахтаря» з участю Мейрелеша відбулися за перші вісім хвилин другого тайму – більше їх було чекати марно.
Головні діячі на полі – це футболісти зі звучними, незвичними для українського слуху іменами. Серед них виразно виділяється Мусаба, який має стосунок до всіх голів «Самсунспора». Поруч із ним – Манджі, а також гравець «Легії» Аугустиняк, який оформив дубль.
Другий склад Турецького тренера Турана майже не мав шансів проти складної у всіх відношеннях «Легії», у якій є проблеми з кадрами, як пише преса. Думаю, якби Шовковський міг, то теж не відмовився би від цієї переваги. Власне, уся ця ситуація нагадує анекдот: «Вона і за життя не відрізнялася темпераментом», але лазарет не дозволив зробити заміни.
Поставивши себе на їхнє місце, можна зрозуміти прагнення берегти сили й розставляти пріоритети. Не забуваймо, що Ліга конференцій – це турнір, до якого наші клуби не потрапили напряму, а фактично вилетіли. Якщо ж прагнути повернутися на вищий рівень, результати потрібно показувати в інших змаганнях. Все логічно.
Але чи стає легше від того, що ми знову терпимо поразки? Моя дружина вчора дивилася лише півтора матчу і вже в першому таймі зустрічі за участю «Шахтаря» запитала: «Вони що, не хочуть грати?» Для звичайного глядача, навіть якщо це не зовсім так, таке враження склалося.
І чесно кажучи, важко визначити, що гірше: чи ми дійсно настільки ослабли і втратили повноцінність, чи ж просто виїжджаємо в Європу тому, що так треба, адже іншого вибору немає? Можливо, зараз для нас важливіше налаштуватися на матчі з «Кудрівкою» та «Кривбасом», а потім ще й двічі зустрітися поміж собою.
Парадокс сучасної дійсності: ми дійшли до того, що виконуючи лише формальну роль, граємо в офіційних міжнародних поєдинках. Зрозуміло, що УЄФА сприяв цьому, створивши цей сумнівний турнір, де команді складно триматися мотивованою. Але чи нам варто про це говорити? Про війну вже не раз згадували, не хочеться повторюватися. Та все ж… навіщо я це дивився?
Фото – Getty Images / Global Images Ukraine
