Спортивний комплекс «Славутич» у Дніпрі колись був передовим об’єктом, однак нині перебуває у напівзабутому стані й потребує невідкладного відновлення. Ця унікальна локація має довгу і цікаву історію, що розпочалася із глибокого яру.
Історія та сучасність комплексу
У 1971 році в самому серці Дніпра, неподалік від Соборної гори, відкрили спорткомплекс «Славутич». Вибір місця для будівництва був цілком виправданим: ще на початку ХХ століття тут утворився глибокий яр, якого місцеві жителі назвали «Архиєрейським». Щоб зупинити процес ерозії ґрунтів, у 1969 році було прийнято рішення реконструювати провалля й перетворити його на повноцінну спортивну базу.
Проєкт комплексу розробив архітектор Євсей Сорін, який ставив за мету створити зразковий спорткомплекс із такими складовими:
1. Басейн
2. Гімнастичні зали
3. Тренажерні кімнати
4. Масажні кабінети
5. Легкоатлетичний стадіон
6. Трибуни на 3000 місць
7. Каток зі штучним льодом (який, на жаль, не був реалізований через високу вартість)
Щодо льодової арени, то для її проєктування архітектор навіть спеціально відвідував Ленінград, аби вивчити досвід у цій сфері. Однак фінансова складова завадила втіленню цієї ідеї.
Декор фасаду басейну прикрасила мозаїка, створена відомими монументалістами 1970-х років — Романом Шустерманом та Леонідом Тальським.
Реконструкція та занепад
У 1990-х роках спорткомплекс зазнав масштабної реконструкції:
– площа стадіону збільшилася майже вдвічі,
– було укріплено схили колишнього яру,
– зведено колектор,
– під стадіоном запланували службові приміщення,
– встановили гумове покриття на арені, яке проте до 2025 року повністю зникло.
Станом на сьогодні «Славутич» перебуває у занедбаному стані: бігові доріжки поросли травою, покриття сильно пошкоджене, та реконструкції не проводились тривалий час. Незважаючи на це, місцеві мешканці продовжують користуватися спортивною інфраструктурою в тому вигляді, який ще залишився.
Збереження унікальної пам’ятки
Автор світлин і матеріалу, відомий дніпровський активіст Hans Kalinin, наголошує на важливості збереження спорткомплексу. Він закликає міську владу не допустити, щоб на території «Славутича» замість спортивної бази виникли житлові комплекси чи торгові центри.
Він підкреслює:
– внесок талановитого архітектора, інженерів і будівельників, які змогли перетворити дикій яр у вражаючий зразок радянської спортивної архітектури,
– необхідність зберегти цей унікальний об’єкт для майбутніх поколінь.
Зараз, незважаючи на свій занепад, «Славутич» іноді відвідують місцеві жителі для занять бігом і спортом.
Окремі деталі комплексу, такі як приміщення котельні, де мали бути двері до підземних службових кімнат, так і не були завершені. Наразі вони є нагадуванням про амбітні плани, які залишилися нездійсненими.
Важливо зберегти цей об’єкт, аби майбутні покоління мали змогу оцінити його історичне, архітектурне та спортивне значення.
