Документальна стрічка «Нотатки справжнього злочинця» нарешті виходить на западі – і це не просто прем’єра, це символ. Уявіть: кадри з родинного архіву, війна, життя, пам’ять — усе в одній історії. І вона стартує на 82-му Венеціанському кінофестивалі.
Чому це важливо
Це не типовий фестивальний фільм. Це музей часу, в якому минуле, сьогодення і особисте переплітаються. Олександр Роднянський і Андрій Алферов використали матеріали з 1980–90-х років, архів діда і кадри війни — і це дало напрочуд потужний ефект.
Це фільм про тривалість війни. Він нагадує: конфлікт — це не мить. Це спадковість. І одночасно — надія.
Історія народження стрічки
Виробництво тривало три роки. Ідея виникла в порожньому Києві на початку повномасштабного вторгнення. Роднянський говорив про родинну історію, яка відлунює в історії всієї країни.
Це як особистий щоденник, що стає спільним для кожного. Інтимність зустрічається з історією — і виходить правдива, справжня картина війни.
Структура фільму – життя, війна, пам’ять
Стрічка складається з трьох «планів»:
- Особисте – кадри з архіву: дід, вчитель, родинне минуле.
- Історичне – зйомки із Укркінохроніки, радянські матеріали.
- Сучасне – кадри війни, живі емоції, без слів, але без жодного наміру принизити.
Це як м’який перехід між минулим і сучасним — він болить, але зберігає надію.
Візуальний стиль і емоційна сила
Ви просто відчуваєте, як минуле дихає. Архівні кадри накладаються на сучасні, й це створює ефект довжини часу. Кожен фрагмент — як віковічне свідчення. І в ньому — війна, пам’ять, надія.
Фестиваль, де лунає український голос
82-й фестиваль проходить з 27 серпня по 6 вересня.
«Нотатки справжнього злочинця» презентують 3 вересня — в офіційній позаконкурсній програмі.
Це одна з небагатьох українських стрічок цього року на Венеції, поряд із іншими сильними міжнародними картинами.
Моє відчуття – і чому це має ехо
Я вражена глибиною цього фільму. Він не про драму — він про пам’ять. Ви відчуваєте те, що насправді пережила сім’я Роднянського, і те, що переживає країна.
Це найбільша сила документального кіно: бути мостом між поколіннями і залишити слід. І саме тому «Нотатки…» можуть стати українською версією «Свідків пам’яті», робити нас сильнішими.
Це не просто фільм. Це — хроніка пам’яті і сили. Український документальний кіноінструмент, який здатен говорити з кожним у Венеції — і за її межами.
Я дуже щаслива, що світ шматок української душі почує 3 вересня. І сподіваюся, щиро вірю — ця стрічка залишить слід.
