Травень – це найліпший місяць для Києва. Холодний сезон уже відступив, проте спека ще не настала. У всьому місті панує цвітіння каштанів, а численні парки та дерева нагадують про те, що зовсім недавно Київ заслужено вважався найзеленішою столицею у світі.
Остання неділя травня традиційно відзначається як День Києва. У ці вихідні місто зазвичай стає майданчиком для масштабних культурних, суспільних і розважальних заходів, які залучають тисячі мешканців і гостей столиці.
Проте нині місто зіткнулося з серйозною проблемою – ворог, який зреагував на любов українців до своєї столиці і проявляє відверту неприязнь до всього українського та особливо до Києва. Протягом двох останніх ночей столицю інтенсивно обстрілювали. Так, у ніч на неділю, 25 травня, по Україні було випущено 69 ракет та майже 300 ударних безпілотників, значна частина яких припала саме на Київщину. За цей час на Київщині поранення отримали 23 людини, а життя втратили четверо.
Для значної кількості читачів це можуть бути суто статистичні цифри, адже Київ – велике місто, де багато мешканців і туристів звикли до думки, що ймовірність опинитися в епіцентрі обстрілу є невеликою.
Основні причини активності ворога по відношенню до Києва можна звести до двох факторів:
1. Вони здатні це дозволити собі, маючи відповідні ресурси.
2. Пожадливість і ненависть до міста та його символіки.
Росіяни зневажають Київ не лише за його успіх, стійкість і статус символу української державності, а й геополітично. Адже існування Києва нагадує Москві про справжній центр і метрополію, тоді як Москва для України залишається радше периферією.
Мешканці столиці, які пам’ятають попередні десятиліття, пригадують часи абсолютної домінації російської мови у повсякденному житті – у бізнесі, культурі, побуті та міській інфраструктурі. Тоді росіяни не тільки пропонували знижки на газ, а й активно просували свою масову культуру через музику, кіно, літературу, створюючи при цьому штучні конкуренційні переваги.
У той період мільйони доларів спрямовувалися через релігійні, громадські та політичні організації на просування ідеології так званого «русского міра». Присутність російських інтересів була помітною у всіх сферах життя України.
Як ілюстрацію можна навести результати виборів: за десять років до масштабного вторгнення комуністи здобули близько 12% голосів, а правляча на той час Партія Регіонів була переважно проросійською. Крім неї діяла низка інших політиків із проросійською орієнтацією.
Однак, все кардинально змінилося після Революції Гідності. На відміну від Помаранчевої революції 2004 року, Майдан 2013-2014 мав чітко виражений геополітичний характер. Він означав розрив з Росією, хоч і деяким цей розрив стався лише з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році. Майдан передусім прагнув не до простої інтеграції на Захід, а до утвердження власної геополітичної суб’єктності. Як наслідок, українське суспільство очистилося від російського інформаційного і культурного впливу, зменшився рівень ксенофільства (нездорової прихильності до всього закордонного) та виріс інтерес до української ідентичності.
Наступна хвиля посилення ролі столиці спостерігалася у 2022 році. Багато українців, які виїхали за кордон, отримали можливість порівняти тамтешнє життя з життям удома і почали глибше цінувати велич, красу та переваги Києва й країни загалом. Любов до столиці зростала спершу через відкидання дешевої російської популярної культури, а згодом – через розвінчання міфу про те, що «на Заході все краще».
Феномен києвоцентризму проявляється все яскравіше у різних сферах:
– у поглядах і світоглядах громадян,
– у творах мистецтва,
– у нових муралах, що прикрашають вулиці міста,
– у наданні назв вулицям і площам іменами героїв минулого (зокрема Гетьман Скоропадський, Костянтин Острозький, Роман Шухевич) та сучасності (Олег Мудрак),
– у відкритті нових книгарень, кав’ярень і ресторанів, які з’являються в усіх куточках столиці,
– у діях людей, які, незважаючи на складні обставини, роблять свій маленький чи великий внесок — служать у війську, розвивають промисловість, створюють нові підприємства.
За словами Федора Достоєвського, який знав складність російської душі, «Хто не бреше і не краде – той не росіянин». Російські еліти настільки впевнено поширюють неправду в медіа, що населення часто сприймає її за правду. Вони брешуть на перемовинах і крадуть щодня – життя людей, землю, майно на окупованих територіях.
Російська геополітика, що спирається на насильство і смерть, не терпить суперників і прагне викрасти саму українську державність. Особливо вони хочуть заволодіти:
– історією Києва,
– його суверенітетом,
– першістю та визначальною роллю в православній цивілізації (відповідно до концепції Хантінгтона),
– його геополітичною місією.
Незважаючи на виклики, Київ залишається на шляху до збереження своєї ідентичності та стійкості.
