Згадайте, якою була ваша реакція десять-п’ятнадцять років тому на словосполучення «футбол в Ісландії». Які асоціації викликали ці слова? Напевно, у пам’яті залишився один Ейдур Гудьйонсен і декілька кремезних «дроворубів», які ніби вискочили з гейзерів, щоб побігати з м’ячем.
Традиційно аудиторія схильно ставиться з упередженням до «нефутбольних» країн і дивується, звідки ж у них з’являються перспективні або хоча б достатньо кваліфіковані покоління гравців, здатні братися за серйозні завдання. Подібна ситуація була зі Сполученими Штатами, і ісландці пройшли через неї. Їхній стрімкий прогрес широко відзначали під час Євро-2016, хоча насправді команда повинна була зробити кілька гідних спроб пробитися на турніри і раніше.
Наприклад, Ісландія претендувала на путівку до Чемпіонату світу 2014 у Бразилії: здобула 17 очок, посіла друге місце у групі E, але програла в стикових матчах Хорватії (0:3). Якщо подивитися в ще більш далеке минуле, то й у 2003 році команда мала шанси на вихід до Євро-2004 — тоді ісландці набрали 13 очок і посіли третє місце у відборі, до останнього боровшись зі Шотландією, яка зібрала 14 очок і у плейофі поступилася Нідерландам (1:6).
Отже, ситуація була не такою безнадійною, як здається, Ісландія не була приречена залишатися покритою забуттям аутсайдерською командою. Тим не менш, вона ігнорувалась. Поряд із умовним Гільфі Сігурдссоном у складі виступали такі футболісти, як Ханнес Халльдоурссон — воротар, який поєднував спорт із роботою відеорежисера. Спочатку такі факти були приводом для жартів, але вже незабаром вони замінилися захопленим відгуком — у Франції вікінги показали себе з гідного боку, змусили забути про стереотипи та упередження.
Чемпіонат світу 2018 остаточно закріпив за збірною Ісландії імідж конкурентоспроможної команди, котра має свій стиль гри, здатна нав’язати боротьбу та досягти бажаного результату. Навіть незважаючи на те, що команда пропустила участь у чемпіонатах Європи 2020 і 2024 років, а також мундіалі в Катарі, суспільство не втратило віри в потенціал команди. З’явилося нове покоління футболістів і нові герої, тому нині ісландська команда виглядає досить загрозливо на фоні України. Це не випадковість, а результат системної роботи, початок якої сягає початку 2000-х. Нижче ми детально розповімо, що було зроблено для трансформації — це не диво, а результат наполегливої праці.
### Розмір справді має значення
У випадку Ісландії часто можна почути крайні оцінки на кшталт: «крихітна країна з населенням Вінниці, а які ж результати!». При цьому порівнюють зі значно більшою територією України, запитуючи, чому у нас не виходить навіть приблизно те, що втілює у життя Ісландія.
Насправді розмір має значення. Зокрема, місцева футбольна федерація KSI повідомила, що у них припадає один тренер категорії А на кожні 1800 жителів. Для порівняння: в Англії після невдалого для них 2016 року з’ясували, що тренер з тією самою ліцензією обслуговує у середньому 45 тисяч осіб, які хочуть займатися футболом. Різниця дійсно величезна.
На початку 2000-х ісландці лише мріяли про такі показники. Сігурдур «Сіґґі» Ейольфссон, колишній технічний директор асоціації, пригадує перші етапи становлення системи:
> «Тоді KSI була дуже компактною організацією. Можливо, працювало тільки десять чи одинадцять людей. Мій кабінет одночасно був кімнатою для переговорів, тож перед кожною зустріччю мені доводилося прибирати зі столу.»
Ісландія тоді стояла осторонь — не брала участі у тренерських конвенціях УЄФА, не мала стандартів або офіційного ліцензування. Ейольфссон власноруч адаптував курси УЄФА під місцеві особливості, домігся спрощеного доступу до менеджерських курсів, які не потребували спеціальних запрошень, як це було звично у континентальній Європі.
> «Нам довелося створювати курси з нуля і вирішувати, чого навчатимемо тренерів на кожному рівні. Я запитував себе: “Що необхідно знати тренерам збірної Ісландії, щоб покращити гру?” Ми значно покращили якість тренерської освіти. Оскільки населення невелике — близько 400 тисяч, зробили курси максимально доступними й недорогими, щоб приїхало якомога більше бажаючих. Також в Ісландії тренерам платять — це професія, а не волонтерська справа, як у Норвегії, де я теж черпав досвід», — пояснює Сіґґі.
Водночас KSI діяла жорстко — встановлюючи суворі вимоги. Наприклад, якби діючий чемпіон у вищому дивізіоні мав у клубі хоча б одного тренера без ліцензії (наприклад, тренера U-14), команда не могла захищати титул. Згодом санкції трохи пом’якшили, але великі штрафи все ще діяли.
На практиці це означало, що дипломовані фахівці турбувалися про виховання дітей уже з п’ятирічного віку, при цьому батькам забороняли втручатися і навіть бути присутніми на тренуваннях.
Арнар Білл Гуннарссон, технічний директор і начальник департаменту освіти KSI, додав:
> «Наша система освіти не є кращою за інші — ми дотримуємось конвенції УЄФА і проводимо такі ж курси. Різниця в тому, що у нас значно більше висококваліфікованих тренерів: ми навчаємо так багато людей, що навіть наймолодші вихованці мають поряд підготовлених наставників. В інших країнах тренерів категорії В можна зустріти лише в академіях, у нас же навіть коли мій чотирирічний син іде на тренування, поряд з ним завжди хтось зі значком UEFA B.»
За даними KSI, станом на 2003 рік жоден ісландський тренер не мав ліцензії UEFA-B або вище. Перші такі «ластівки» з’явилися у січні 2004 року, а вже 2018-го було зафіксовано:
– 669 тренерів з ліцензією UEFA B або вище;
– 240 тренерів з ліцензією UEFA A або вище;
– 17 тренерів з ліцензією UEFA Pro.
KSI не закликає до єдиного стилю гри або тактичного мислення, навпаки, вони хочуть бачити широкий спектр ідей на полі. Це має сприяти глибині розуміння і допомагати знаходити вихід із різних ігрових ситуацій. Також помітно змінилися футболісти, які раніше сприймалися як грубі «бойові іграшки». На Євро-2016 команда демонструвала стиль «боротися й не здаватись», зараз же гравці нового покоління — Альберт Гудмундссон, Хакон Харальдссон, Ісак Йоуханнессон — ілюструють інший підхід. Така трансформація стала можливою завдяки жагі до навчання і прагненню вдосконалюватися.
### Штучний інтелект, або інвестиції в інфраструктуру
У 1990-х на Ісландію впливала проблема алкоголізму. Уряду потрібно було знайти спосіб спрямувати молодь у правильне русло, і футбольний рух став ідеальним вибором. Окрім індивідуальних видів спорту, саме футбол вимагав масового залучення. У цьому напрямку державні інвестиції у співпраці з KSI зробили великий прорив — проблему вирішили за допомогою створення штучних полів.
Клімат Ісландії суворий: вирощувати натуральну траву складно, а коротке літо не дозволяє грати у футбол зацікавленій кількості людей. Мережа штучних полів була започаткована наприкінці 1990-х. Делегація KSI відвідала Норвегію з подібним кліматом, вивчила технології та процес будівництва.
Ісландська асоціація взяла за основу норвезький досвід і розробила стратегію будівництва опалюваних критих футбольних комплексів (knattspyrnuhús) у кожному населеному пункті країни. Почасти інфраструктуру підтримували клуби, а міні-майданчики виникли поблизу шкіл.
Перший «футбольний будинок» з’явився у Кефлавіку в 2000 році. Сьогодні в країні налічується 179 повнорозмірних полів із натуральним або штучним покриттям, розташованих як у приміщеннях, так і на відкритих майданчиках. Це означає, що на кожні 1800 жителів припадає одне поле, а якщо врахувати число зареєстрованих футболістів (близько 23 000), то кожні 128 гравців мають доступ до спортивного комплексу.
KSI офіційно повідомила такі дані:
– Криті штучні футбольні поля повного розміру — 7;
– Криті штучні поля половинного розміру — 6;
– Відкриті штучні поля повного розміру — 24;
– Відкриті штучні поля половинного розміру — 6;
– Відкриті міні-поля зі штучним покриттям — 154;
– Відкриті поля з натуральною травою повного розміру — 148.
Інвестиції у міні-футбольні майданчики дали свої плоди. Арнар Гуннарссон підкреслює:
> «Майданчики у школах постійно заповнені — діти користуються ними під час перерв і після уроків.»
Палл Халлдорссон, генеральний директор компанії Metatron із Рейк’явіка, що займалася будівництвом багатьох полів за останні 15 років, підтверджує:
> «Поля біля шкіл використовуються надзвичайно часто. Я знаю це, бо відповідальний за догляд за багатьма з них.»
Фінансування йшло переважно від міських рад, проте саме KSI залучила гранти від УЄФА та ФІФА. Таким чином, концепція «штучного інтелекту», у сенсі застосування інноваційних технологій та системного підходу, була впроваджена бездоганно, охопивши дітей, молодь, аматорів і професіоналів.
Халлдорссон відзначає:
> «Не випадково зараз ми бачимо, як збільшується кількість виразних гравців, яких Ісландія змогла випустити. Молоді футболісти мають змогу тренуватися годинами і вдосконалювати свою гру.»
За таких умов можна зробити висновок, що у Ісландії створено міцний фундамент для подальшого розвитку футболу. Навіть якщо результати не одразу виходять на найвищий рівень, то попереду у команди великі перспективи. Наполегливість, що притаманна скандинавському менталітету, у поєднанні з наявними ресурсами неодмінно даватиме плоди.
—
Фото: Getty Images / Global Images Ukraine
