У суспільстві, яке так довго, як українське, існує у стані війни, досвід та символіка бойових дій стають невід’ємною і проникливою частиною повсякденного життя. Ми регулярно бачимо військовослужбовців на вулицях, нас оточує безліч символів, пов’язаних із війною, а також активно обговорюємо тему пам’яті, винаходимо нові способи вшанування загиблих захисників і захисниць України.
Очевидно, що саме із бажання виявити пошану воїнам і воїнам розпочалася історія перейменування потяга Київ-Краматорськ, яка, на жаль, вкотре засвідчила: однієї лише волі до роботи з темою меморіалізації пам’яті замало.
Передісторія події полягає в тому, що 1 жовтня, у День захисників і захисниць, компанія «Укрзалізниця» перейменувала один із рейсових потягів – і не будь-який, а символічний маршрут Київ-Краматорськ, який уособлює шлях із тилу безпосередньо у зону бойових дій, на «Ребелію». Цьому перейменуванню передувала комунікаційна кампанія: у той день із київського залізничного вокзалу проводжали цей потяг актори вистави «Ребелія 1991» творчого об’єднання МУР. Вони спілкувалися з військовими та цивільними пасажирами, наголошуючи на єдності у боротьбі й взаємній підтримці.
Втім, серед користувачів соціальних мереж ця ініціатива викликала неоднозначну реакцію. Багато хто розцінив цей крок як штучне використання символів війни й недолугий спосіб їх меморіалізації. Ось кілька ключових думок:
– «Потяг Київ–Краматорськ — це не просто обгортка для піар-кампанії. Це шлях життя, яким були евакуйовані тисячі людей, маршрут, яким щодня пересуваються військові та цивільні, прагнучи врятуватися. Називати його «Ребелією» — означає знехтувати контекстом. Коли культурні проєкти без погодження з людьми привласнюють такі символи, це не про спадкоємність боротьби, а про дешеву експлуатацію чужої пам’яті», — написала користувачка Facebook Уляна Джурляк.
– «Це суцільна мерчандалізація пам’яті. Такий швидкий патріотизм виглядає недоречно і відкрито вульгарно», — зазначила стратегічна комунікаційниця Любов Цибульська.
Подібну позицію поділяє історик і дослідник пам’яті, академічний директор магістерських програм Київської школи економіки Антон Лягуша, який також висловився на своїй сторінці у Facebook.
Насамперед слід розібратися, що стоїть за назвою «Ребелія» і чому саме цей символ обрали для потяга. Слово «ребелія» — це архаїчний термін, яким у хроніках минулого позначали народні повстання та протести. У нинішньому випадку, беручи до уваги участь у події творчого об’єднання МУР, «Ребелія» є відсилкою до вистави «Ребелія 1991» та однойменного студійного альбому, присвячених поколінню українських митців-шістдесятників і боротьбі за незалежність України в 1991 році. Цей факт також викликав певні зауваження в соцмережах: багато хто вважав невдалим та некоректним порівнювати відновлення незалежності в 1991 році з бунтом.
Наступне питання — чому обрали саме маршрут Київ-Краматорськ? Адже існує багато маршрутів, які з’єднують тил із прифронтовими населеними пунктами. Відповідь, очевидно, полягає у символічній вагомості цього маршруту: за роки повномасштабної війни він набув особливого значення, оскільки Краматорськ є одним із ключових пунктів, звідки військові повертаються до сімей, а рідні мають змогу навідатися до них поблизу місця служби. Цей символ зрозумілий навіть тим, хто ніколи не був у Краматорську — у відкритому доступі багато світлин, де військові зустрічають родичів на вокзалі або прощаються біля вагонів саме цього потяга.
Використання такого потужного символу бойового шляху у доволі спірній комунікації стало поштовхом до критики з боку частини аудиторії. Адже за кожним символом стоїть не лише конкретний сенс та емоційна складова, а й етичні норми та емпатія. Однією з головних етичних вимог є повага до досвіду, особливо коли йдеться про досвід військових, який мають не всі громадяни. Важливо усвідомлювати, що чужий досвід — це не просто значуще явище, а сфера, про яку мають говорити саме її носії. Символи війни народжуються в результаті вчинків і здобутків конкретних людей, які щодня платять за це надзвичайно високу ціну. Тож акція з перейменування потяга Київ-Краматорськ виглядає принаймні як інструменталізація та апропріація цих символів.
Також варто пам’ятати:
– Назви та топоніми є ключовими символами для української національної свідомості. Це видно з гострої реакції суспільства на перейменування вулиць, а також способи використання цих знакових понять у мас-медіа, поп-культурі, мемах і маркетингових комунікаціях.
– Не слід ілюзорно сподіватися, що ворог не відслідковує цих процесів і не прагне розпалити чи загострити будь-які конфлікти, які виникають на цьому ґрунті.
– Будь-яка фальш або спроба інструменталізації важливих для нації символів зіштовхнеться з опором, адже це сфери, які потребують мінімальної поваги й делікатності, оскільки стосуються чиїхось особистих переживань, болю та життів.
Крім того, питання стосується не лише неймінгу. Беззмістовне і масове тиражування образів окремих відомих загиблих військових — на фасадах будівель, упаковках кави й інших предметах — також є прикладом не зовсім продуманої, спорадичної та фактично неетичної меморіалізації.
На щастя, перейменування потяга Київ-Краматорськ на «Ребелію» тривало лише один день, у знак вшанування Дня захисників і захисниць. Однак цей випадок став свідченням поверхневого та фрагментарного підходу національного перевізника і творчих команд у роботі з темою меморіалізації.
Для бізнесу, креативних агенцій та громадських організацій, які планують працювати з темою меморіалізації війни, доречно враховувати наступне:
1. Консультації з експертами в галузі історичної пам’яті. Корисно ознайомитися з десятьма принципами меморіалізації війни, розробленими Українським інститутом національної пам’яті.
2. Взаємодія з ключовими аудиторіями, серед яких і військові, і цивільні громадяни, для розуміння їхнього сприйняття та очікувань.
3. Розвиток етичного та емпатійного ставлення до чутливих досвідів і почуттів, що пов’язані з війною.
Пам’ять про війну, сформована з урахуванням цих підходів, може залишатися живою і актуальною для суспільства.
