20 липня 2025 року
Чи не видається наївним піклуватися про природу під час війни, коли як ворог, так і наші захисники щодня завдають шкоду довкіллю? Як можуть, здавалося б, незначні зусилля простих християн допомогти зберегти навколишнє середовище в часи, коли війна руйнує його на десятиліття вперед?
У боротьбі за Україну страждає все Божа творчість, відчуваючи біль і терпіння українського народу, констатує професор Володимир Шеремета. Чи потрібно піклуватися про природу у воєнний час, коли навколо тільки біль, страждання і смерть тисяч людей? Чи варто звертати увагу на природу, якщо щодня кращі сини і доньки країни віддають своє життя, захищаючи її?
Без сумніву, під час війни найважливішим є зосередитися на захисті себе, рідних, близьких, народу та рідної землі – нашої Батьківщини. Проте природа є не лише незмінною складовою нашого дому, а й самим нами. Справжнє піклування про природу передбачає не лише турботу про чистоту навколишнього середовища, а перш за все – турботу про життя, яке жорстоко руйнує війна.
### Піклування про природу – це, насамперед, захист життя
Відповідальність за захист природи та її цілісності безпосередньо пов’язана з турботою про людину, її здоров’я та життя. Експерти ВООЗ зауважують, що приблизно чверть усіх хвороб серед дорослого населення та понад третина серед дітей виникають через погану якість довкілля, у якому вони проживають. На жаль, серед цих хвороб часто трапляються важкі, невиліковні та смертельні недуги.
Таким чином, піклування про природу означає берегти життя. Агресор, що руйнує, вбиває і знищує все довкола, сіючи смерть і пустку. Ігнорування або свідоме відкладання в часи війни християнського і загальнолюдського обов’язку турбуватися про природу означає фактично співпрацювати з ворогом. Це спричиняє смерть і страждання, підриває добробут нашого спільного дому, загрожує його цілісності і ставить під ризик здоров’я та життя мільйонів людей навіть на десятки років уперед.
### Що означає піклуватися про природу в умовах війни?
Піклування про природу в час війни – це не тільки участь у символічних заходах, таких як прибирання територій, очищення джерел чи посадка дерев. Це перш за все – свідомий вибір і спосіб життя, що залишають відбиток на природі:
– Розуміння власних споживчих звичок.
– Усвідомлення того, що ми купуємо та вживаємо.
– Усвідомлення способів опалення житла.
– Аналіз мобільності та використання транспорту.
Варто пам’ятати, що будь-яка дія чи бездіяльність людини впливають на навколишнє середовище і, в свою чергу, повертаються до нас відлунням, нерідко завдаючи шкоди нашому здоров’ю та життю. Кожна річ, якою ми користуємося, кожен кіловат спожитої енергії чи тепло від опалення залишають свій екологічний слід, який у результаті має зворотній вплив на людину.
### Не існує незначних справ у збереженні природи
Як можуть здаватися «невеликі» зусилля простих християн у порівнянні з масштабними руйнуваннями довкілля та глибокими ранами природи? У важливій справі збереження рідної землі не буває неважливих чи другорядних речей. Кожен «невеликий» внесок, кожен здійснений жест має значення:
– Кожен заощаджений ват енергії та тепла.
– Відмова від зайвого підвищення температури в житлі.
– Обмеження непотрібних поїздок на особистому транспорті.
– Уникнення надмірних покупок.
– Помірне споживання харчів.
Усі ці заходи є важливими складовими екологічного навернення, на яке чекає Божа творіння – поранена війною природа, знекровлена не лише війною, а й нашими екологічними помилками і байдужістю.
Мудре та помірковане використання Божих дарів, підвищення енергоефективності через впровадження відповідних технологій, формування культури ощадливості, сортування і переробка відходів, зменшення екологічного навантаження від руху та транспорту – всі ці дії сьогодні можуть і мають стати не лише виявом екологічної свідомості та патріотизму, але й вагомим внеском у зцілення екосоціальних ран війни і наближення до Перемоги.
### Для християн піклуватися про природу – це питання «бути чи не бути»
Піклування про природу для християн — це не просто демонстрація екологічної свідомості та культури поведінки, це – фундаментальне питання «бути чи не бути», справжня суть буття людини, її життя з Христом в теперішньому та в вічності.
Розмірковуючи над Пасхальним Таїнством, ми усвідомлюємо, що Христос – наша Пасха, що у Його воскресінні смерть подолана. Він є носієм нового творіння – нових «неба і землі», які Бог створив на початку, але які піддалися тлінню через гріх людини.
Звільнення, здійснене через Ісуса Христа, покликане творити нову людину. Християнське існування – це великий дар, а також велике завдання і відповідальність. З подарунком буття у Христі нерозривно пов’язаний обов’язок достойного християнського життя. Реальна внутрішня трансформація кожного, хто прийняв Христа, має проявлятися у щоденному житті – 24 години на добу, 7 днів на тиждень у якісно новій, морально добрій та відповідальній поведінці щодо усього створеного у Христі світу.
За матеріалами професора Володимира Шеремети, керівника Екобюро УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
