Сто тисяч костюмів. Три мільйони одиниць одягу — від селянських сорочок до офіцерських мундирів і сучасного гардеробу. Усе це майже століття збирали в костюмному цеху Національної кіностудії імені Олександра Довженка, і все це за одну ніч забрав вогонь. У ніч проти 15 червня російський удар по Києву влучив у студію, спричинив пожежу — і знищив найбільшу та найстарішу костюмну колекцію України.
Про втрату повідомила міністерка культури Тетяна Бережна, назвавши це ще одним важким злочином проти української культури. Окрім костюмного цеху, пошкоджено інші корпуси студії; на місці працювали рятувальники.
Чому це не просто «склад одягу»
Костюмні фонди кіностудії — це робочий інструмент цілої галузі, а не запорошений архів. Звідси одягали персонажів історичних драм і серіалів, брали речі для масових сцен, реконструкцій, театральних і кінопроєктів. Колекція охоплювала різні епохи й стани, і саме завдяки таким зібранням кіно виглядає достовірно: коли герой не просто говорить у кадрі, а ніби справді живе у своєму часі.
Найболючіше те, що подібне не відновлюється швидко. Костюм для зйомок — це завжди ручна робота: пошук автентичних тканин, фурнітури, правильного крою й силуету. Багато речей у таких фондах унікальні — перешиті, збережені десятиліттями, передані з рук у руки, інколи зроблені під конкретний фільм. Їх не купити «одним списком» і не надрукувати наново. Тож ідеться не про матеріальні збитки однієї установи, а про діру в ресурсі, яким користувалася вся українська кіноіндустрія.
Студія з майже столітньою історією
Кіностудію засновано ще 1927 року, і за час свого існування вона дала життя приблизно тисячі фільмів та цілим поколінням режисерів і акторів. Для українського кіно це одна з опорних точок, місце, де формувалися творчі команди й накопичувалася матеріальна пам’ять галузі. Частина цієї пам’яті тепер втрачена.
Частина більшого удару
Атака на Довженка була лише одним епізодом масованого нічного обстрілу. Тієї ж ночі росіяни поцілили й по Києво-Печерській лаврі — пожежа охопила дах Успенського собору, об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Загалом по столиці рятувальники працювали приблизно на пів сотні локацій майже в усіх районах: є загиблі та поранені, пошкоджені житлові будинки й інфраструктура. Удари по музеях, святинях і кіностудіях вкотре показали, що ціль — не лише військові чи енергетичні об’єкти, а й культура як така.
За сухими цифрами — сто тисяч костюмів, мільйони одиниць одягу, спалений цех — стоїть праця костюмерів, художників і архівістів, яку глядач рідко помічає, але без якої кіно просто не працює. Українське кіно це переживе й відбудується, та конкретно цю колекцію вже не повернути — і саме тому втрата така гірка.
