В Україні пройшли бойові випробування швидкісних дронів-перехоплювачів, розроблених спеціально проти реактивних «Шахедів». Під час тестів вдалося збити російський безпілотник, який ішов на високій швидкості.
Про результат повідомив Володимир Зеленський: успіху досягли вже дві українські компанії. Далі потрібно закрити залишок тестів, підписати контракти й перейти від поодиноких перехоплень до серійного виробництва.
Три результати за чотири дні
Робота йде не перший тиждень. 15 вересня Зеленський розповів про випробування чергової української розробки проти реактивних ударних дронів — перехоплювач тоді уразив «Шахед», хоча система керування ще потребувала доопрацювання.
17 вересня президент повідомив про нове збиття. А 18-го стало відомо, що бойові випробування успішно пройшли розробки одразу двох компаній, причому і ціль, і перехоплювачі рухалися на значній швидкості.
Ні назв виробників, ні характеристик апаратів – швидкості, дальності, принципу наведення – поки не розголошують.
Чому реактивні «Шахеди» стали проблемою
Питання секунд
Росія поступово нарощує застосування реактивних ударних безпілотників. На відміну від класичних «Шахедів» із поршневим двигуном, ці версії летять значно швидше, і саме швидкість ламає звичну схему перехоплення.
Перехоплювачу мало наблизитися до цілі. Йому треба вчасно отримати координати, набрати швидкість, вийти на правильну траєкторію й точно зійтися з об’єктом, який сам постійно змінює положення. Проти реактивного апарата на весь цей ланцюжок дій залишається в рази менше часу.
Межа в 400 км/год
З цим українські розробники вже стикалися на попередніх етапах: керувати перехоплювачем на швидкостях понад 400 км/год складно технічно. На такому темпі короткої затримки каналу зв’язку або неточного руху оператора вистачає, щоб ціль пішла.
Тому й знадобився фактично новий клас апаратів – швидших, маневреніших, зі стабільним керуванням у верхньому діапазоні швидкостей.
Над завданням працюють 67 компаній
Масштаб роботи великий: за словами Зеленського, засоби перехоплення реактивних дронів зараз розробляють 67 українських компаній.
Готовності до серії це ще не означає. Частина проєктів на стадії випробувань, інші доопрацьовують після невдалих тестів. Але практичний результат уже є в кількох: наприкінці серпня повідомляли щонайменше про чотири перспективні перехоплювачі, які пройшли польовий етап. Тепер дві розробки закрили і бойовий.
Головне питання – кількість
Ефективна система мало що дає, якщо її випускають десятками. Під час масованих атак у повітрі одночасно можуть перебувати сотні цілей різного типу, і перехоплювачів потрібно відповідно багато.
Переговори з виробниками вже тривають, перші контракти укладають. Держава шукає схему, за якої вдалі зразки можна швидко поставити на потік.
Для цього потрібні:
- виробничі потужності та стабільні поставки комплектувальних;
- фінансування під великі контракти;
- подальше вдосконалення систем керування та наведення;
- підготовка екіпажів і розгортання перехоплювачів у потрібних регіонах.
Гроші залишаються окремою темою. Зеленський казав, що додаткове фінансування для масштабування виробництва Україна обговорює з міжнародними партнерами.
Місце перехоплювачів у системі ППО
Зенітні комплекси, авіацію чи мобільні вогневі групи ці дрони не замінюють. Це ще один рівень захисту, який особливо важливий під час комбінованих атак.
Є й економічний бік. Витрачати дорогі зенітні ракети на масу ударних безпілотників нераціонально, а запаси боєприпасів обмежені – тому проти дешевих цілей потрібні дешеві засоби ураження.
Звідси й багаторівнева побудова захисту: мобільні вогневі групи, дрони-перехоплювачі, винищувачі, вертольоти, засоби РЕБ і зенітні комплекси, кожен під свій тип цілей. Реактивні «Шахеди» вибиваються з цієї схеми саме через швидкість, і під них зараз створюють окреме покоління перехоплювачів.
Від випробувань до контрактів
За кілька днів програма отримала одразу три підтверджені результати: успішне ураження цілі під час тесту однієї розробки, потім нове збиття, а 18 вересня – бойові випробування систем двох компаній.
Технічні подробиці залишаються закритими, виробників не називають. Процес тим часом переходить до наступної стадії: переговори, контрактування, пошук додаткових коштів під масштабування.
Завдання тепер формулюється просто, а виконується важко – перетворити окремі вдалі перехоплення на систему, яка витримає регулярні масовані атаки реактивних безпілотників.
