Зазвичай більшість людей вважають, що домашні улюбленці — це переважно собаки та коти, іноді папуги або акваріумні рибки. Однак це далеко не повна картина. Мешканці міст усе частіше тримають екзотичних рептилій, вигодовують диких птахів і вирощують тропічних метеликів. Про найоригінальніших домашніх улюбленців та їхніх господарів розповідає видання «Наше місто».
### Євген Буяновер: уроки терпіння від павуків та контроль над розмноженням рептилій
Все життя Євгена Буяновера притягувало до живої природи. Він захоплювався різноманітними тваринами — від рибок та ящірок до змій. Але, мабуть, найбільш незвичайним домашнім вихованцем у його дитинстві було карликове порося Річі, привезене батьками з Чехії.
> «Це дуже розумна тварина, можливо, навіть розумніша за собаку», — стверджує керівник зоопарку «Жива планета» Євген Буяновер. — «Я вигулював Річі на вулиці, і люди були вражені — думали, що це собака, тільки чомусь хрюкає. Потім його забрали у цирк, адже в міській квартирі тримати порося було складно».
Згодом Євген серйозно зацікавився павуками, особливо птахоїдихою на ім’я Пушинка.
> «Спочатку вона була маленькою, а згодом виросла у велику павучиху з розкішним пушком на черевці і довгими лапами. Розмах її кінцівок сягав 28 см», — ділиться зоолог.
Одного разу Пушинка народила майже рекордне потомство. На честь майбутнього батька «нареченого» назвали Пушком. Молодих павуків тримали у різних тераріумах, але поруч, щоб вони могли бачити одне одного. Їхні восьмиокі погляди швидко зустрілися, і холоднокровні істоти одразу полюбили одне одного. Схрещування тривало кілька секунд, після чого самець відскочив. Пушинка кинулася навздогін за своїм обранцем. Йому пощастило: у більшості випадків після спарювання самці гинуть або живуть набагато менше за самок.
> «Павуки живуть 2-3 роки, а самки можуть доживати до 20», — розповідає зоолог.
За словами Євгена, у спостереженні за павуками є своя привабливість, хоч у природі це робити складно через їхню потайливість. У лабораторних умовах, де займаються розведенням павуків у неволі, це цілком можливо.
> «Павуки – дуже раціональні істоти. Нам би варто в них повчитися: вони не нервують і не метушаться в пошуках їжі, а спокійно сидять у засідці, чекаючи, доки здобич сама потрапить у пастку», — пояснює Євген.
Особливо вражає терпіння цих павуків, яке іноді триває місяцями. Зокрема, відомий випадок, коли павук обходився без їжі дев’ять місяців. Ще одне захоплення зоолога — дивовижні рептилії еублефари.
> «Цікаво спостерігати за їхнім розмноженням, адже самки завжди відкладають рівно два яйця. Контроль над статтю новонароджених можна здійснювати за допомогою температури інкубації: нижча температура дає самок, вища — самців, а проміжна — обох», — ділиться Євген.
Це справжні наукові дива природи.
### Еріка Ошурко: прогулянки з триметровою змією
Дніпровська школярка Еріка Ошурко отримала популярність завдяки своїй незвичайній супутниці — тигровій пітонихі Лізі довжиною 2,7 метра. У рідному районі Перемоги їхні прогулянки не залишаються непоміченими й викликають чимало емоцій.
> «Багато хто дивується моїй змії: одні хочуть сфотографуватися, інші — погладити, а хтось боїться. Одного разу бабуся навіть казала, що Ліза мене вкусить і сварилася», — розповідає Еріка.
Незважаючи на розміри, у сім’ї дівчинки не виникає жодних конфліктів із пітонихою. Ліза стала справжньою частиною родини і з’явилася у них доволі несподівано.
> «Тато побачив у TikTok відео з тигровим пітоним і вирішив придбати такого, — згадує Еріка. — Мама не заперечувала, і я теж погодилася. Змія практично не створює клопотів, звикла до мене ще з маленького віку і впізнає за запахом. З іншими людьми вона не агресивна. У нас вдома є собака, але вона боїться Лізу».
Раціон пітонихи становить 5-6 живих щурів на місяць. Після ситного харчування вона згортається у клубок і відпочиває у своєму тераріумі.
> «Вона віддає перевагу тільки живим гризунам — миші для неї замалі, щури й хом’яки — ідеально. Воду міняємо раз на чотири дні, а у тераріумі має бути тепло. У хорошу погоду гуляємо кілька разів на тиждень неподалік дому», — ділиться господиня.
На даний момент Ліза важить 12 кілограмів, тому прогулянки з нею — гарне фізичне навантаження для школярки. З часом пітониха може досягти понад 4 метрів у довжину і важити декілька десятків кілограмів. Незважаючи на потенційну загрозу від таких великих рептилій, Еріка переконана: її Ліза завжди залишатиметься дружньою та лагідною, а з роками стане лише мудрішою.
### Іван Буртний: зайченя і ворон як домашні вихованці
Завідувач зоологічного музею Дніпровського національного університету Іван Буртний з дитинства був прихильником усієї живої природи. Йому подобалися всі тварини — ті, що пищать, гарчать, повзають або літають. Ще у п’ять років батько запропонував приручити зайця. Вони знайшли маленького і слабкого зайченя, якого всією сім’єю виходили та вигодували.
> «Мені здавалося, що це зайченя приручив саме я», — згадує Іван. — «Мама приносила молоко з ферми, ми наливали його в блюдце і приманювали зайця свистом. Косий завжди з’являвся, випивав молочко, вилизував посуд і повертався у ліс. З часом він пішов назавжди, але я пишався, що він живе десь там рідною природою».
Живність у приватному секторі, де мешкали батьки Івана, з’являлася регулярно. Одного разу вони врятували осиротіле пташеня перепілки. Щодня Ваня полював на мух, щоб нагодувати пташку.
> «Мух ми ловили усім двором, — розповідає Іван Анатолійович. — Мухи для перепілки — справжній делікатес. Вона з задоволенням їла їх, а потім я відпустив її у поле».
Однак особливо запам’ятався Івану його друг — ворон на ім’я Карлуша.
> «Я знав гніздо чорного ворона з трьома пташенятами. Коли зникла самка, пташенята ще не літали, і тато-самець не міг впоратися з годуванням. Коли помітив, що двоє з них мертві, а третє живе і кличе їсти, я й забрав його додому. Карлуша був дуже добродушний: курчата топтали його, а він не сумував. Він часом літав за коровою і повертався слідом як собака. Любив яскраві речі: коли сусідка принесла свою червону кофту, він навіть забрав її, але пізніше повернув», — пригадує Іван.
Карлушу легко годували вареними яйцями та м’ясом, оскільки ворони — птахи всеїдні.
> «Якщо покласти шматок їжі в дзьоб — він з’їсть. Якщо покласти поруч — ніякої реакції», — каже зоолог.
У природі матері-ворони навчають пташенят добувати їжу.
> «Під високою трубою на Космічній вулиці оселилася пара воронів. Багато років спостерігаю, як ворона годує пташеня, показуючи йому їжу, проте не віддає, а кружляє навколо. Це навчає малюка самостійно літати», — зазначає Іван. — «Карлуша ж лінувався, але на жаль, сусіди випадково зарізали його, думаючи, що він полює на курчат. Шкода птаха».
### Віктор Севідов: вирощування екзотичних метеликів у домашніх умовах
Відомий дніпровський художник та поціновувач природи Віктор Севідов присвячує свою увагу одній із найкрасивіших істот на Землі — метеликам, особливо нічним або сутінковим видам.
> «Найулюбленішими є бражники, — говорить Віктор. — Вони вражають своєю унікальною формою і потужними стрімкими крилами. Завжди хотів виростити їх не для колекції, а щоб сфотографувати живими».
Метелики, про яких розповідає Віктор, хоч і менш яскраві ніж, наприклад, махаони, але не менш цікаві. Тіла цих комах нагадують кубинську сигару, а їхня максимальна швидкість польоту сягає майже 60 км/год.
Появу дорослого метелика можна порівняти з казкою: в їхньому життєвому циклі відбуваються кардинальні зміни — метаморфоза, що включає зміну форми і функцій. Віктор вирішив втілити цю «казку» вдома, збираючи гусені та вирощуючи їх до метеликів.
Першим його вихованцем став звичайний язикан, якого часто плутають з колібрі через довгий «язик». Цей метелик у польоті смокче нектар, не сідаючи на квіти. Пізніше Віктор виростив підмаренникового бражника.
> «У 2019 році знайшов на підмареннику трьох гусениць, забрав їх додому і помістив у окремі садки, — розповідає він. — Насипав м’який ґрунт із торфом, запропонував потрібну їжу і через кілька днів гусениці окуклилися. Вони благополучно перезимували, а наприкінці березня наступного року з’явився перший метелик, що дуже нас порадувало — не лише мене, а й мою дружину й доньку Софію».
Віктор також виховав «страшного» бражника — метелика з малюнком на спинці, що нагадує череп із кістками, а цього року у нього з’явилися олеандрові бражники — субтропічні метелики, личинок яких він придбав у знайомого ентомолога разом із кормом.
> «Взяв чотири гусениці, і всі окуклилися. Лялечка у цього виду недовга — вже через тиждень з’явилися метелики. Можна було спостерігати, як на лялечці формувалися візерунки метелика. Самки й самці з’являлися нерівномірно, але самка навіть встигла відкласти яйця. Тепер чекаємо нових метеликів. Після фотосесії дорослих бражників відпускаю, щоб вони хоча б ненадовго прикрасили місцеву ентомофауну», — розповідає Віктор.
### Фото — Валерій Кравченко та спікери матеріалу
