Помер Аятолла Хаменеї: Кінець епохи та новий виклик для Ірану
Понад три десятиліття Аятолла Алі Хаменеї зумів не лише приборкати внутрішні труднощі, а й перетворити Іран на одну з найвпливовіших сил у регіоні Близького Сходу. Він керував країною, концентруючи величезну владу у своїх руках, жорстко придушуючи опозицію та створюючи широку мережу озброєних союзників по всьому регіону.
Ранні роки та боротьба за ісламську республіку
Народившись у 1939 році у священному місті Машга́д у родині священнослужителів із скромними статками, Хаменеї рано долучився до релігійної опозиції проти світського монарха, шаха Мохаммеда Рези Пахлаві. Його неодноразово заарештовували у передреволюційні роки, поки у 1979 році Іран не став ісламською республікою під проводом шиїтських духовних лідерів.
Вже незабаром після революції, у 1981 році, Хаменеї зайняв посаду президента, керуючи країною протягом більшої частини війни з Іраком — восьмирічного кривавого конфлікту, що загартував його недовіру до зовнішнього світу.
Вступ на посаду Верховного Лідера
У 1989 році після смерті Рухоли Хомейні, першого Верховного Лідера, Хаменеї був призначений на цю посаду незважаючи на відсутність високих релігійних титулів, звичних для цієї ролі. Ця позиція дала йому практично необмежену владу:
- Контроль над усіма гілками влади;
- Головнокомандувач Збройних сил;
- Нагляд за судовою системою.
Водночас, попри величезні повноваження, його публічний образ часто здавався стриманим і навіть скромним. Американський дипломат Джеффрі Фельтмен згадував його як людину без харизми, зосереджену винятково на ворожості до Сполучених Штатів.
Стратегія впливу: союзники та “вісь опору”
Ворожість до Вашингтона стала ключовим елементом зовнішньої політики Ірану під керівництвом Хаменеї. Він зробив підтримку іноземних збройних груп основним інструментом впливу, здебільшого через потужні Сили Корпусу Вартових Ісламської Революції. Серед їхніх союзників варто відзначити:
- «Хезболлу» в Лівані;
- Палестинські організації, зокрема ХАМАС;
- Шиїтські ополчення в Іраку;
- Хуситів у Ємені.
Ця мережа, що отримала назву «вісь опору», влаштовувала Ірану можливість розширювати свій вплив, протистояти Ізраїлю та зменшувати американський вплив без прямої військової конфронтації. Однак вона також загострила регіональні суперечки, які врешті-решт торкнулися й самого Ірану.
Тактична гнучкість та внутрішня жорсткість
Хоча Аятолла демонстрував тактичну гнучкість, особливо в питаннях міжнародних переговорів, він тримав жорстку лінію в середині країни. Протягом свого правління він перешкоджав реформам щодо послаблення впливу духовенства та обмежував політиків, які намагалися послабити контроль держави.
Головні приклади придушення:
- Розгін «Зеленої революції» після президентських виборів 2009 року;
- Жорстокі дії проти економічних протестів;
- Підтримка силовиків у придушенні масових заворушень 2022 року, викликаних смертю 22-річної Махси Аміні у поліції моралі.
Для придушення протестів влада кидала за ґрати тисячі учасників та перекривала зв’язок, щоб обмежити комунікації.
Смерть і спадкоємність
28 лютого Аятолла Хаменеї пішов з життя на тлі поширених ударів зі сторони США та Ізраїлю, що стало початком невирішеного конфлікту. Його місце зайняв син Моджтаба, який успадкував не лише титул, а й важкий тягар відповідальності за майбутнє країни.
Після смерті Хаменеї прихильники називають його борцем за незалежність Ірану та творцем могутньої держави, тоді як критики розглядають його спадок як посилену зовнішню позицію, але водночас більш жорсткий і ізольований Іран всередині.
