Війна, яка триває між Україною та Росією, вступила у свою заключну фазу. Однак це зовсім не означає, що її завершення відбудеться найближчим часом, зокрема до 15 січня. Такий розвиток подій можливий, але малоймовірний.
Заключна стадія війни обумовлена досягненням критичного рівня виснаження ресурсів обома сторонами конфлікту — як «недоімперією», так і Україною. Росія переживає втрату віри у виправданність військової агресії 2022 року, а отже, і в перемогу, що мала б виразитися у знищенні України та нав’язуванні світові, насамперед Європейському Союзу, співіснування на своїх умовах.
На тлі цього знижуються кількість контрактників у російській армії. Страх Кремля перед запуском мобілізації зумовлений тим, що це неперемінно спричинить соціально-політичне напруження в країні, контроль над яким далеко не гарантований. Наразі ситуація з призовом резервістів стає дуже показовою. До того ж у Росії помітно зростає фінансовий дефіцит щодо ведення війни, а джерела поповнення ресурсів стрімко виснажуються.
Цікавим є факт, що за результатами останніх соціологічних опитувань у Росії (які, до речі, справді там проводять) відсоток громадян, що вірять у покращення свого життя у майбутньому, впав на 12% від квітня та складає нині лише 27%. Тобто оптимістами залишаються менше третини населення — найнижчий показник із початку військового конфлікту.
Ситуація в Україні окреслюється насамперед дефіцитом кадрового поповнення Збройних сил. Одночасно зростає невдоволення серед населення, яке свідчить про критичне ставлення до несправедливості мобілізації, непрофесійності й неефективності управлінських та військових рішень на різних рівнях влади. Наростання корупції до рівня мародерства викликає закономірне обурення. До цього додаються руйнування важливої інфраструктури та комунального господарства, яке фактично залишене без належного захисту з боку відповідальних осіб.
Щодо громадської думки, соціологічні дослідження в Україні здебільшого концентруються на рейтингах політичних партій та лідерів, але готовність українців витримувати тягарі війни не опускається нижче 50%.
Отже, подальший хід подій у «недоімперії» та в Україні визначатиметься тим, у кого соціально-економічний крах настане раніше. За темпами падіння ресурсів і настроїв обидві сторони знаходяться приблизно на одному рівні.
У подібні критичні моменти вирішальне значення мають не стільки матеріальні, скільки духовні чинники, зокрема переконаність у правоті своєї справи. Україна має безперечні переваги у цьому плані:
– на нас підло напали;
– ми захищаємо своє законне право на життя;
– більшість цивілізованого світу підтримує нас;
– керівник агресора зі свого боку демонструє відчайдушну безперспективність.
Отже, Україна має вистояти. Незважаючи на тимчасові труднощі — холод і відсутність завжди світла, внутрішні тепло і надія залишаються незгасимими.
