У Сергія та Марини Вовкодавих п’ятеро доньок: Елеонора, Аделіна, Агнеса, Емілія та Нінель. Через масштабне вторгнення російських військ у рідне місто Оріхів родина втратила все: власний дім, садок і сімейний бізнес. Лише за дві години вони змогли швидко зібрати необхідні речі й вирушити до Запоріжжя, де їх чекала порожня квартира без меблів, але з однією умовою: «Після завершення війни потрібно покинути житло».
Щоб відновити власне життя, родина Вовкодавих долучилася до програми забезпечення постійним житлом для внутрішньо переміщених осіб, яку реалізує благодійний фонд «Район № 1». 21 вересня вони переїхали у свій новий будинок у селі Германівка на Київщині.
Журнал «#ШоТам» подає історію багатодітної сім’ї, яка зуміла знайти власний дім і знову впевнено дивиться у майбутнє.
В Оріхові вони мали все
Рідне місто Оріхів для сім’ї Вовкодавих було місцем стабільності: власний бізнес, надійний дохід. За словами Марини, родина була фінансово незалежною, ніколи не зверталася за соціальними виплатами як малозабезпечена. Діти сповна насолоджувалися безтурботним дитинством у приватному будинку, маючи власне подвір’я, де можна було належно бігати, гратися до пізньої ночі та радіти дитячим забавам. Старші доньки відвідували уроки гри на фортепіано та співали у хорі, а молодші кожного дня ходили до дитячого садка.
Втручання війни різко порушило їхній звичний ритм життя. У квітні 2022 року місцеві волонтери привезли червоний автобус із продовольством для військових, який став родині рятівним. Вони отримали пропозицію евакуюватись, і, попри швидке збирання речей, Марина і Сергій переконували себе, що за десять днів повернуться додому.
«Коли я залишала Оріхів, у мене була люлька. Ми сіли на останні ряди автобуса, де немає вікон, я їхала і просто плакала. Навколо дороги — спалена трава, багато блокпостів. Це було страшно. Дітям було весело: вони мандрували, намагалися мене заспокоїти, казали: “Мамочко, не плач”.» — згадує Марина.
Прибувши до Запоріжжя, сім’я розмістила оголошення про пошук житла. Люди відгукнулися і запропонували їм квартиру без меблів та побутової техніки. Оскільки іншого варіанту не було, Вовкодави погодилися. Вони привезли з собою лише електричну плитку, комп’ютер і принтер. У новому помешканні не було посуду, тому довелося використовувати одноразовий посуд. Готували їжу на підвіконні, а їли на тумбочці.
Понад три місяці родина збирала кошти на пральну машину, адже без неї з п’ятьма дітьми було складно. Сергій власноруч встановлював бойлер, монтував вимикачі, виготовляв полички й шафи. Під час відключень електроенергії Вовкодави ходили до сусідки з чайником, щоб нагріти воду та приготувати дітям кашу.
«Я не хочу квартиру, я хочу власний дім»
Сім’я має глибоке бажання залишатися на своїй землі та не планує виїжджати за кордон. Вони прагнуть жити у своїй країні, зберігаючи коріння, мову, традиції:
«Ми не хочемо боятися, тікати. Тому чекаємо на перемогу тут, на своїй землі — це наше коріння, наша мова.»
Однак життя у квартирі виявилося зовсім іншим: за правилами багатоквартирного будинку заборонено голосно шуміти, бігати або плескатися у дворі. Час від часу деякі сусіди дивилися на них скоса, ставили запитання, чому вони приїхали саме сюди. Марина зізнається: подібні слова болять не менше за уламки снарядів.
Випадково вона знайшла оголошення у Telegram-спільноті про гуманітарну допомогу, у якій йшла мова про програму житлового забезпечення ВПО. У межах цього проєкту можна було отримати будинок з умовою нульової оренди, з подальшою передачею його у власність через 5 років. У минулому році у Чернігівській області фонд «Район № 1» збудував мікропоселення з 13 будинків, які отримали 13 сімей переселенців із Донеччини, Луганщини, Херсонщини та інших регіонів України. Успіх цієї ініціативи привернув увагу бізнесу, який наразі підтримує подібні соціальні проєкти. Завдяки ресурсам фонду щороку зводять від 50 до 100 будинків, адаптованих під різні потреби сімей.
Марина зареєструвалася у програмі і почала вірити у диво, яке справді сталося: родина пройшла відбір і заселилася у новий будинок на Київщині.
Наразі вони мріють відновити власний бізнес і створити невелику теплицю. Марина вже зробила перші кроки, виготовляючи букети з цукерок для підзаробітку.
«Коли є будинок — з’являється надія на майбутнє. На землі можна якось вижити: свіже повітря, власна їжа, дітки здорові. Для мене це справжнє диво», — розповідає Марина.
Подати заявку на отримання допомоги можна на офіційному сайті благодійного фонду «Район № 1».
