Російський президент Володимир Путін, розпочавши найкривавіший збройний конфлікт XXI століття проти України, апелює до середньовічного літопису «Повість временних літ» для обґрунтування своїх агресивних дій. Такого висновку дійшов американський історик Тімоті Снайдер у своїй аналітичній статті для The Financial Times. Вона присвячена способам, якими Путін експлуатує міфи про давнього скандинавського вождя Рьорека для створення ілюзії історичної обґрунтованості своєї політики. Аргументація також включає паралелі зі шекспірівським твором «Гамлет», щоб глибше пояснити трагедію сучасної війни.
За словами Снайдера, Путін, котрого він вважає засновником політики постправди, дотримується сакральної ідеї історії Росії, що невід’ємно включає Україну. Ця концепція базується на «Повісті временних літ» — літописі, створеному київськими монахами в середньовіччі. У своїх публічних виступах, зокрема в інтерв’ю американському журналісту Такеру Карлсону минулого року, а також під час нещодавньої зустрічі з Дональдом Трампом в Алясці, Путін посилається на Рьорека, відомого в літописі як «Рюрик», як на засновника російської державності. Він характеризує українців як «братній народ», з якими маємо «спільне коріння», і які, на його думку, підлягають «звільненню» від віри в їхню окремішність, включно із застосуванням сили.
Тим часом «Повість временних літ» розповідає про прибуття скандинавів до східнобалтійського регіону у IX столітті. Згідно з літописом, у 862 році слов’янські племена нібито запросили скандинавського вождя Рьорека встановити над ними владу. Ця наративна конструкція, ймовірно, запозичена зі скандинавських саг, де данці і шведи виправдовували свої атаки «викликами» місцевих племен. Хоча Рьорек, данський правитель, міг контролювати території в балтійському регіоні, він ніколи не відвідував Київ, розташований за тисячі кілометрів від його володінь. При цьому скандинавське заселення Києва почалося лише через століття після описаних подій. Жодні історичні факти не можуть служити виправданням для сучасних війн, так само як і історія Каролінгів не слугує підставою для Франції нападати на Бельгію.
Монахи Київської Русі, які писали літопис через століття після подій, прагнули піднести статус своїх правителів і створили міф про Рьорека як засновника царської династії. Вони приписали йому біблійне довголіття і придумали легенду про немовля-спадкоємця, якого таємно переправили до Києва. Археологічні дослідження спростовують ці міфи. Проте Путін використовує цей літопис, аби стверджувати, що Москва має історичне право домінувати над Києвом, попри те, що в IX столітті, коли відбувалися описані події, міста Москва ще не існувало.
Столицею влади Москва стала лише за часів монгольського іга після розпаду Київської Русі в XIII столітті. Території відійшли до Великого князівства Литовського, а сама Москва, що спочатку була периферією, перебувала під владою ханів. Після звільнення від монгольського панування московські князі вигадали династію Рюриковичів, відштовхуючись від оповіді «Повісті временних літ». У XVIII столітті Петро І, створюючи Російську імперію, привласнив назву «Русь», запозичену зі скандинавської традиції.
Альтернативний погляд на Рьорека міститься в середньовічному творі «Діяння данів» авторства Саксона Граматика, датованому кінцем XII століття. В цій версії Рьорек постає язичницьким вікінгом, що збирав данину зі слов’ян у балтійському регіоні. Його історія переплітається з міфологією, що послужила основою шекспірівського «Гамлета». Згідно з Саксонограматиком, Рьорек повернувся до Данії, де його дочка Герутта вийшла заміж за вождя Орвенділа. Після вбивства Орвенділа його власним братом Фенгом, їхній син Амлет (Гамлет) вдавав безумця, щоб здійснити помсту. Ця легенда ілюструє, як міфи про владу формують політичні наративи, сприйняті владою.
Путін, переконаний у правильності міфу про Рьорека, використовує його у якості виправдання війни, стверджуючи, що Україна належить Росії через глибоке історичне коріння. Ця риторика гармонійно поєднується з постправдивою пропагандою, яка заперечувала факти вторгнення, що сталося в 2014 році, зокрема анексію Криму та бойові дії на Донбасі. Російський ідеолог Владислав Сурков, якого пов’язують із формуванням постправдивої політики, зіграв ключову роль у цих інформаційних маніпуляціях. Снайдер також зазначає, що російська пропаганда підтримувала кампанії за Brexit і президентську кампанію Дональда Трампа у 2016 році, що призвело до ослаблення реакції західних країн на російську агресію.
Під час зустрічі у Алясці Путін і Трамп уникали згадок про жертви війни в Україні, натомість зосереджуючись на власних «стражданнях» через критику їхньої політики. Путін повторював міфи про Рьорека, а Трамп відкидав версію про російський вплив на свою президентську кампанію 2016 року, називаючи її «містифікацією». Снайдер підкреслює, що марнославство Трампа робить його потенційно вразливим до маніпуляцій зі сторони Путіна. Це формує ситуацію, в якій американська політика послаблюється, а військова підтримка України зменшується.
У контрасті з російською історіографічною політикою, яка нав’язує ідею вічної та єдиної Росії, в Україні розвивалися гуманітарні науки. Українські інтелектуали — Михайло Грушевський, Іван Франко, В’ячеслав Липинський, Леся Українка — пропонували альтернативний підхід до історії, наголошуючи на соціальному аспекті та міжкультурних зв’язках. Сьогодні ці концепції зазнають відродження, в той час як Росія продовжує використовувати історичні міфи для виправдання свого вторгнення.
Тімоті Снайдер підкреслює, що розуміння таких творів, як «Повість временних літ» і «Гамлет», допомагає усвідомити, як обман і самообман стають фундаментом війни. Міфи про Рьорека не тільки виправдовують агресивні дії, а й створюють небезпечну ілюзію, яка дозволяє ігнорувати реальність страждань мільйонів людей.
Окремо варто виділити думку Тімоті Снайдера щодо Дональда Трампа:
– Трамп має явні вразливі місця, здатні послабити позиції Сполучених Штатів,
– Його дії ставлять під загрозу американську економіку через особисті проблеми, які він намагається приховати,
– Протягом усього свого життя, за словами Снайдера, Трамп неодноразово обкрадав інших, що є характерною рисою його поведінки,
– Проблема полягає не стільки в самих крадіжках, скільки у відчутті, що саме він є об’єктом обкрадання,
– Замість сумління у нього розвинулась звичка витіснення, що впливає на прийняття рішень.
