Вона, мабуть, єдина усьому Києву — ця маленька кав’ярня на кінці вулиці Рейтарської. Без вивіски, без офіційної назви. «Коли я отримую електронні чеки за придбану тут каву, там вона зазначена просто як "кав’ярня"», — розповідає Євген Головаха, психолог, соціолог, філософ та директор Інституту соціології. Цей дослідник є постійним відвідувачем цього місця, хоча жодних стін тут немає. Натомість простір прикрашений щільно оплітеною диким виноградом аркою, під шатром якої на вулиці розташовані кілька столиків.
Саме в цій атмосфері науковець відпочиває, проводить зустрічі, а також записує від руки свої думки, що не стосуються професійної діяльності. Незабаром перед нашою розмовою Євген Головаха відсвяткував свій 75-річний ювілей — він народився 13 серпня 1950 року в Києві, місту, яке полюбив на все життя і яке не покидав навіть у воєнні часи.
Другою великою пристрастю Євгена Івановича, без сумніву, є його наукова діяльність. Він здобув психологічну освіту та працював у галузі соціальної психології та конфліктології. У 2021 році Головаха очолив Інститут соціології. Ми зустрілися, аби поговорити про війну, її виклики та наслідки для суспільства. Під час розмови з-за вікна лунає сирена повітряної тривоги — сигнал тут, на Рейтарській, звучить надзвичайно гучно та настирливо. Майже перекрикуючи її, Головаха ділиться своїми думками про те, яким може бути життя у повоєнній Україні, підкреслюючи необхідність ретельної роботи над помилками, щоб досягти цього.
Це інтерв’ю було створене завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians — спільноти тисяч людей, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Запрошуємо долучатися!
Запитую Євгена Івановича, чому саме це місце йому так до душі, а також як він оцінює вулицю Рейтарську, яка за останні роки зазнала значних трансформацій і перетворилася на центр креативного життя столиці.
Він відповідає:
- Я взагалі люблю центр Києва. Народився тут, і все своє життя прожив у центрі. Рейтарська — це моя особлива прихильність. Цю вулицю ніколи не перейменовували, і це дивовижно, враховуючи, що я зараз мешкаю на вулиці Гончара, яка раніше мала аж шість різних назв. Рейтарська залишалася Рейтарською завжди. Особливо мені до душі той куточок, де вона перетинається зі Стрілецькою. Ті назви — не випадкові: тут колись стояли полки рейтарів, а трохи далі — стрілецькі підрозділи. Уявіть собі, яким був Київ XVII століття!
Він додає, що Рейтарська мала б стати справжнім центром міського життя, інакше й бути не могло, адже:
- Вона межує зі Старим Києвом, з містом Володимира. Неподалік розташована Софійська площа. Саме Софійська виконує функцію головної площі, подібно до католицьких міст, де і ратуша, і костьол, і ринок зосереджені в одному місці.
Євген Іванович розповідає, що сам він народився на вулиці Івана Франка — вона розташована нижче, фактично за умовною міською брамою, на околиці Києва. За його словами, зараз до столиці приїжджає дедалі більше туристів, адже раніше про Київ і Україну мало хто знав, а тепер, як він зауважує, туризм активно розвивається. Він називає наше місто центром спротиву сучасної цивілізації злу, яке бере свій початок у минулому.
Прошу поділитися, які щоденні звички, окрім чашки кави, допомагають йому зберігати ефективність, особливо в умовах, коли Київ зазнає обстрілів.
У відповідь Євген Іванович зазначає:
- Головний мій щоденний ритуал — комп’ютер. Це моє основне робоче місце. Я відчуваю певну відповідальність, і хоча це не зовсім відповідає вашому запиту, легше сказати, що сама робота — це теж свого роду ритуал.
Наступне запитання стосувалося того, як філософія, враховуючи його фахову спадщину як сина професорів-філософів, присутня у повсякденному житті.
Пан Євген відповів:
- Філософія присутня, особливо якщо зважати на мою книгу «Альтернативна філософія», яку я присвятив пам’яті моїх батьків. Це не традиційна академічна філософія, що вивчається у вишах, а така, що допомагає жити щодня.
Наостанок запитую, хто є найважливішим українським філософом для нього, особливо з огляду на обставини великої війни.
Відповідь була однозначною:
- Мирослав Попович. Він — найвизначніша постать. До речі, був учнем моєї мами, про що він сам не раз згадував. Попович вражає як людськими якостями, так і професіоналізмом. Окрім філософа, він був і…
