Олег Коцарев розповідає, що під час трагічних подій 2022 року більшість населення Бучі змушена була залишити свої домівки. Наразі місто приваблює переселенців із прифронтових районів, де тривають бойові дії.
Осінь принесла нові масштабні хвилі російських обстрілів у Києві та його передмісті. Особливо постраждала Буча, яка зазнала декількох потужних атак із застосуванням дронів. У розмовах на вулицях мешканці вже порівнюють ці звуки із подіями 2022 року. Багато хто хвалить роботу мобільних груп протиповітряної оборони, відзначаючи їх точність:
- Дуже метко стріляють дівчата, просто дивовижно!
Проте безліч людей знову замислюються над можливістю евакуації — чи то на західні регіони України, чи навіть за кордон у тих, хто має можливість і відповідні дозволи. Під час гострих моментів 2022-го року, коли відбувалися бойові дії і наступна окупація, приблизно 90% населення Бучі змушені були виїхати. За офіційними даними місцевої влади, значна частина мешканців уже повернулася. Крім того, місто приймає переселенців із районів, розташованих безпосередньо біля лінії фронту. Отже, більшість мешканців зазнали досвіду вимушеного переселення. Для багатьох повторне переживання такого досвіду є психологічно вкрай складним.
Серед причин, що спонукають зважитися на переїзд, можна виділити:
- Побоювання установки у пастку в разі загострення ситуації.
- Непереносимість безсонних ночей через шум дронів.
- Аналіз невдалого досвіду знайомих переселенців, які стикнулися з невідповідними умовами проживання, низьким рівнем заробітку та неприхильним ставленням місцевих.
Тема переселення постійно присутня у повсякденних розмовах, іноді набираючи парадоксальних форм.
В останні теплі осінні вечори дитячий майданчик у дворі наповнювався галасом і рухом. Діти немов повернулися в епоху без гаджетів — бігали двором, голосно сміялися, гойдалися, лазили на гірки, з шаленою швидкістю крутити каруселі, влаштовували експедиції в зарості біля смітників. У захованих куточках облаштовували “бази”, грали в хованки у підвалах, де напередодні ночували, ховаючись від дронів. Водночас вимальовувалися перші спроби романтичних стосунків — хто з ким складатиме “пару”.
Під час перебування на майданчику я розмовляв з Анею, матір’ю одного з маленьких хлопців. Аня — життєрадісна, комунікабельна жінка, яка швидко відновлюється після травматичних подій. Вона має легкий північний акцент.
Звичайно, ми ділилися спогадами про події 2022 року. Аня разом із родиною зуміла виїхати з Бучі у перший же день війни. Однак, як сама каже, це не врятувало їх від подальших обстрілів, які відбувалися й у частині Київської області, куди вони прибули. Тож довелося рухатися на Львівщину, де переселенські будні не здавалися їй радісними.
- Там кожен хотів нажитися на нас, здирав кошти з усіх за житло та інші послуги. Багато людей ставилися дуже холодно. Знову опинитися там мені б не хотілося.
Насправді сірі будні переселенців спростовують гарну картину єдності в Україні, що демонструється публічно. Скарги на неприязне ставлення, з яким вони стикаються, стають дедалі частішими і поширенішими:
- Завищені ціни, особливо на оренду житла.
- Брак необхідної допомоги.
- Чинна бюрократія.
- Обмеження через відсутність місцевої реєстрації.
- Упереджене ставлення з боку місцевого населення.
Подібні розповіді можна почути неодноразово від мешканців Бучі, які пережили евакуацію на Захід України. Попри це, такі історії часто набувають стереотипного характеру, адже не слід забувати й про тих, хто прихистив біженців безкоштовно, годував їх, збирав речі і кошти на потреби переселенців.
Інша тенденція полягає в тому, що тепер до Бучі самі приїжджають переселенці з інших регіонів, зокрема з Харкова, Запорізької області, Маріуполя. Люди з постраждалих від обстрілів міст інтегруються в життя київських передмість. Проте нерідко можна почути, що саме через них виникають певні проблеми — зокрема, підвищення цін, поганий стан екології, а також збільшення кількості російськомовних у спільноті.
Варто зауважити, що далеко не всі поділяють ці стереотипи. Особливо серед молодших школярів такого практично не помічено. Водночас спостерігається дивна динаміка: деякі колишні переселенці, зіткнувшись з неприязню у тих місцях, де їх приймали, тепер самі стримують і навіть демонструють неприязнь до новоприбулих, які шукають змоги врятувати життя.
Авторська колонка відображає особисту позицію автора. Вона може не співпадати з позицією української редакції та Deutsche Welle загалом.
