Проблема недостатньої укомплектованості військових підрозділів України неодноразово піднімалась командуванням Збройних сил України (ЗСУ). Найгострішою є нестача особового складу саме в піхотних підрозділах, укомплектованість яких інколи становить лише 10–20 % від штатної чисельності.
Президент Володимир Зеленський на зустрічі з журналістами у травні 2025 року повідомив, що Україна мобілізує в середньому 25–27 тисяч осіб щомісяця, зазначає видання LB.ua.
Чому офіційні дані не відображають реальність та які проблеми існують із мобілізацією?
Війна безперервно трансформується. Якщо провести паралелі між способами ведення Першої та Другої світових воєн, стане очевидна їх суттєва різниця. Зараз же обставини у 2022-му й 2025 роках відрізняються ще масштабніше. Проте ключові фактори залишаються незмінними: ведення бойових дій залежить від наявності трьох основних ресурсів — людських, зброї та фінансів. Стратегічні рішення командування мають значення, але перемогу здобувають переважно за наявності переваги в цих трьох компонентах. Щодо грошей та озброєння Україна перебуває у значній залежності від допомоги партнерів, насамперед країн Європейського Союзу. Найважливішим фактором залишається людський ресурс — особовий склад армії, який країна може забезпечити лише самостійно.
Командування ЗСУ, військові та експерти неодноразово акцентували увагу на нестачі особового складу в бойових підрозділах, особливо на фронті. Так, у грудні 2023 року тодішній Верховний головнокомандувач Валерій Залужний заявив про необхідність додаткового призову 500 тисяч осіб для подолання некомплекту, формування нових підрозділів та створення резервів. Аналогічні думки висловлював у листопаді 2024 року директор фонду «Повернись живим» Тарас Чмут, який підкреслював потребу у щонайменше півмільйоні нових військовослужбовців для повноцінного доукомплектування.
За словами президента, щомісячна мобілізація — близько 25–27 тисяч осіб — має покривати втрати війська, які, згідно з офіційними даними від 12 серпня 2025 року, становлять приблизно 18 загиблих, 243 поранених та 79 зниклих безвісти на добу. Екстраполяція цих показників свідчить про місячні втрати в районі 10 тисяч осіб, значна частина з яких не є безповоротною.
Отже, мобілізація мала би не просто заміщувати втрати, а й дозволяти регулярну ротацію підрозділів на фронті. Тим часом військові і експерти констатують тенденцію до зменшення чисельності особового складу у військових частинах.
Самовільне залишення частини (СЗЧ)
За даними Офісу Генерального прокурора України, з початку повномасштабної війни (лютий 2022) до вересня 2025 року було відкрито майже 290 тисяч справ, пов’язаних із самовільним залишенням частини та дезертирством:
- 2022 рік — 10,4 тис. справ,
- 2023 рік — 25,4 тис. справ,
- 2024 рік — 91,1 тис. справ,
- 9 місяців 2025 року — 162,7 тис. справ (у середньому 18 тис. на місяць).
Ці цифри ілюструють масштаб проблеми, адже саме СЗЧ призводить до значного скорочення чисельності особового складу ЗСУ і посилення проблем із захистом на окремих напрямках.
Тривалий час відсутність законодавчо врегульованих граничних термінів служби впливала на ситуацію. У 2023–2024 роках під час розгляду законодавства про посилення мобілізації було запропоновано встановити строк служби в 36 місяців, що дозволило б навесні 2025 року провести демобілізацію тих, хто служить від початку війни, і залучити заміну. Проте в результаті було вжито закон про мобілізацію без положень щодо демобілізації.
Війна, ймовірно, продовжиться у 2026 році, тому актуальним є розширення мобілізації з метою тимчасового або повноцінного звільнення військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях з початку конфлікту.
Крім того, відсутність комплексної системи захисту прав військових погіршує ситуацію:
- Військовослужбовці часто стикаються з неналежним ставленням командирів.
- Є випадки відмов у переведенні до інших підрозділів, відстрочках чи відмовах у виплатах.
- Проблеми з отриманням статусу пораненого або надання відпустки.
- Бажання скаржитися сприймається негативно через тиск з боку командування.
- Військова служба правопорядку (ВСП) переважно розглядає дисциплінарні порушення і повідомляє командиру про звернення, що спричиняє додатковий тиск.
Через це військові не відчувають справедливості і соціального захисту, що негативно впливає на бойовий дух.
Створення закону про військового омбудсмана стало першим кроком для вирішення проблем, проте відсутність військової юстиції не дає можливості повністю вирішити кризу.
Проблеми переведень і повернення військових
Заблокованість можливостей для переведення між військовими підрозділами — значний чинник. Військові, опинившись у конфліктній ситуації, часто не можуть змінити розподіл, йдуть на СЗЧ, що стає єдиним виходом.
1 жовтня 2025 року уряд прийняв рішення, що зобов’язує командирів виконувати накази про переведення протягом 30 днів, а військові мають здати посаду протягом 72 годин з початку процедури. Уточнено підстави для відмов у переведенні та запроваджено подання запитів через застосунок «Армія+».
Державне бюро розслідувань (ДБР) інформує, що від 29 листопада 2024 року по початок серпня 2025 року понад 29 тисяч військовослужбовців, які самовільно залишили частини, повернулися до ЗСУ, що дорівнює приблизно 3,6 тис. осіб на місяць. Проте це лише незначна частина від загальної кількості.
Мобілізаційне сито
Політичне та військове керівництво країни пояснює відсутність демобілізації браком ресурсів для заміщення. Президент заявляє, що демобілізація можливий лише після завершення війни. Водночас постає питання: що заважає збільшувати мобілізацію задля формування резервів і ротації особового складу для відпочинку?
Щоб підготувати заміну, необхідно:
- Знайти військовозобов’язаних,
- Провести для них базову підготовку тривалістю від 30 до 70 днів,
- Розподілити по військових частинах,
- Надати фахову підготовку (14–40 днів),
- Запобігти втечам на кожному етапі.
Згідно з військовим омбудсманом Ольгою Решетиловою, переважна більшість СЗЧ здійснюється недавно мобілізованими, які втікають з навчальних центрів або під час переведення у підрозділи. Страх за життя поєднується з безкарністю — в серпні 2024 року парламент скасував кримінальну відповідальність за перший факт СЗЧ, через що кожен другий мобілізований уникає служби ще до прибуття на фронт.
Основні причини — не стільки погані умови чи недостатня підготовка у навчальних центрах, скільки боязнь ризикувати життям та розуміння безкарності.
4 вересня Верховна Рада у першому читанні відновила кримінальну відповідальність за СЗЧ, однак для ефективного розв’язання проблеми необхідні системні реформи, зокрема створення військової поліції та прокуратури.
Резерв+: від обліку до “каси” для ухилянтів
За даними Financial Times станом на листопад 2024 року мобілізаційний резерв України оцінювався у 4,3 млн чоловіків, з яких:
- 600 тис. були внесені до броні,
- 900 тис. не були зареєстровані у жодних реєстрах.
До повномасштабного вторгнення на підконтрольній території проживало близько 8,2 млн чоловіків віком 25-60 років. Однак:
- 1,2 млн вже мобілізовано або пішли до добровольців,
- 1,5 млн визнано непридатними,
- 1,2 млн виїхало за кордон.
З приблизно 9,7–9,9 млн чоловіків віком 18–60 без окупації лише 4,7 млн вчасно оновили дані військового обліку, тобто близько 5 мільйонів порушили закон. Держава досі не впровадила системних заходів для приведення їх у відповідність.
У березні 2025 року ухвалили закон, що дозволяє громадянам сплатити штраф у розмірі 8 500 гривень за несвоєчасне оновлення військового обліку. У «Резерв+» запровадили онлайн-оплату таких штрафів, включно з несправним прибуттям за повісткою.
Однак ці послаблення не супроводжуються посиленням покарань за ухилення від мобілізації, оскільки влада остерігається втратити підтримку певних верств населення. Зокрема, з законодавства щодо мобілізації вилучили більшість санкцій проти ухилянтів, серед яких і обмеження користування фінансовими ресурсами.
Мобілізація як політична проблема
Проблема низьких темпів мобілізації та низької якості комплектування військ є однією з головних для фронту. Втрати залежать безпосередньо від наявності особового складу: чим повніший штат — тим дієздатніша частина, краща ротація і можливість видовження відпусток.
У політичному середовищі тема мобілізації стає «гарячою картоплею»: ніхто не бажає брати на себе відповідальність через ризики політичних втрат. Публічно це питання ігнорують ключові гілки влади, в той час як в інформаційній площині появляються популістські заклики про спрощення виїзду за кордон чоловікам.
Для подолання кризи варто:
- Впровадити системні перевірки військового обліку на вулицях, роботі та на блокпостах,
- Посилити покарання за ухилення, включно з блокуванням рахунків,
- Карати за дезінформацію в питаннях мобілізації,
- Переглянути систему бронювання і виявлення фальшивих підстав для ухилення.
Хоч ці заходи будуть непопулярними і можуть погіршити суспільну думку.
Відсутність справедливості та вплив корупції
Військова служба несправедлива: мобілізація здебільшого стосується соціально вразливих верств, які не можуть «купити» броню, фальшиву інвалідність чи інші способи уникнути служби. Часто в навчальних центрах опиняються особи з проблемами алкоголізму, наркоманії та психічних розладів, що негативно впливає на дисципліну та створює ілюзію укомплектованості.
Територіальний фактор теж впливає — легше мобілізувати мешканців сіл і маленьких міст, важче — жителів великих міст через зростаючу мобільність і складність пошуку.
Додаткову неприязнь викликають випадки привілейованого ставлення деяких відомих особистостей, що викликає у суспільстві відчуття, що війна не для всіх.
Виїзд чоловіків віком 18–22 років за кордон
З 28 серпня 2025 року чоловіки віком 18–22 років отримали право виїжджати за межі України. Цей крок уряду — реакція на кризу евакуації неповнолітніх та спроба знизити напругу серед батьків, але призвів до значної еміграції чоловічої молоді у цьому віковому діапазоні.
За даними польських прикордонних служб за період 28 серпня — 19 вересня 2025 року зареєстровано майже 53 тисячі перевірок чоловіків, 18–22 років, на кордоні з Польщею, з яких близько 40 тисяч — на в’їзд.
Демографічні наслідки критичні:
- В Україні залишилось всього близько 500–700 тисяч чоловіків цього віку,
- Значна частина яких тепер виїде назавжди.
Це посилює проблему дефіциту мобілізаційного резерву та поглиблює кадровий голод у війську.
Забезпечення грошовим забезпеченням
Гідне фінансове забезпечення — ключовий фактор для мотивації та якості мобілізації. Нині рекрут отримує від 24 до 30 тисяч гривень, що значно поступається одноразовим винагородам у 20–25 тисяч доларів у російській армії.
Крім базового грошового забезпечення (мінімум 20 130 гривень), військові на передовій отримують додаткові виплати від 30 до 100 тисяч гривень, а у зоні активних бойових дій — до 70 тисяч гривень за кожні 30 днів.
Можливо було б підвищити зарплати до 200 тисяч гривень на місяць, що відповідає давно обіцяним показникам.
Натомість у бюджеті на 2026 рік фінансування Міноборони збільшиться лише на 0,6 %, а витрати на соціальну сферу зростуть значно більше. Це демонструє пріоритетність соціальних програм над оборонними потребами.
Якби існувала воля розв’язати проблему кадрового поповнення армії, кошти на одноразові високі виплати та модернізацію мобілізаційних процесів можна було б знайти.
Комунікація та імідж мобілізації
Відсутність узгодженої інформаційної політики щодо мобілізації, яка б розвіювала міфи, формувала б позитивний імідж і пояснювала потреби в армії, призводить до страхів і дезінформації.
Успішними є рекрутингові кампанії підрозділів, таких як 12-та бригада Нацгвардії «Азов», Третя окрема штурмова бригада, 13-та оперативна бригада «Хартія», що пропонують:
- Якісне управління (розуміння, що життя рекрута цінується),
- Передбачуваність функціональних обов’язків,
- Надійний соцзахист (догляд у разі поранень, підтримка сімей загиблих).
В цілому, мобілізація лякає цивільних як радикальна зміна, випробування для сім’ї і ризик для життя. Поширені російські інформаційні кампанії та відсутність адекватних державних комунікацій формують стійкий страх мобілізації.
Реформи та перспективи
Пропонується:
- Спрощувати та масштабувати підходи, які працюють у найефективніших підрозділах,
- Зменшити кількість бригад із 130–150 до 90–100 якісно укомплектованих,
- Уникати безладу в системі управління шляхом небезпідставного скорочення чисельності органів управління,
- Боротись із корупцією, яка руйнує довіру і деморалізує військових,
- Розвивати напрямки, які забезпечують більш передбачувані й безпечні місця служби, наприклад, Сили безпілотних систем чи тилові служби,
- Поліпшувати психологічну та ідеологічну підготовку.
Соціальна нерівність у мобілізації
Відсутність справедливості і нерівність мобілізації створюють напругу та страх серед громадян. Мобілізовані переважно належать до менш забезпечених верств, тоді як певні публічні особи отримують пільги чи легкі альтернативи службі.
Виїзд молоді за кордон (18–22 роки)
Законодавча зміна дає можливість виїзду молодим чоловікам, що призвело до масової еміграції, поглиблюючи дефіцит на фронті та у цивільному секторі.
Демографічні наслідки негативні, а соціальні — викликають відчуття несправедливості серед тих, хто добровільно пішов служити.
Витрати на оборону і соціальну сферу
У бюджеті на 2026 рік оборонні видатки майже не зростають, тоді як фінансування соціальних програм і секторів охорони здоров’я зростає суттєво.
Такі пріоритети свідчать про політичний баланс між часом війни і суспільним тиском на соціальні потреби.
Москва все ще має ілюзію, що може домогтися переваги в конфлікті з Україною. Подолання цієї ілюзії залишається однією зі стратегічних цілей України.
Автор: Олександр Базар, аналітик Київського інституту національного інтересу; опубліковано в LB.ua
