Ющенка — так, того самого, третього президента — обрали головою наглядової ради Національного музею Голодомору-геноциду. Сталось це 4 серпня, на першому засіданні нового органу.
Заступником став Роман Ващук, колишній посол Канади в Україні. Секретаркою — Ольга Сорока, вона очолює Мережу нащадків Голодомору. Ось саме ця команда найближчі роки і вирішуватиме, куди піде музей, де брати гроші і що взагалі з ним робити далі.
Що конкретно робитиме рада
Головне — добудувати другу чергу музею в Києві. Там хочуть зробити повноцінну експозицію про голод 1932–1933-го: чому він стався, як розгортався, до чого призвів.
І це не про новий ремонт чи гарні зали. Мова про те, щоб показати механіку — як забирали зерно у селян, як блокували цілі села, забороняли людям виїжджати шукати їжу, і як потім приховували, скільки насправді людей загинуло.
Грошей на це треба багато. Війна — і з фінансуванням усе непросто, тому рада працюватиме не тільки з державою, а й шукатиме гроші в бізнесу, серед українців за кордоном, у міжнародних партнерів.
Коротко, чим займуться:
- шукатимуть кошти на добудову
- робитимуть сучасну постійну експозицію
- залучатимуть істориків, архівістів, дослідників з-за кордону
- готуватимуть матеріали про Голодомор іноземними мовами
Хто ще там
Загалом у раді 11 людей, обрали на п’ять років. Дипломати, історики, журналісти, бізнес, громадські організації — набір доволі різний.
Крім трьох згаданих — ще Антон Дробович (колишній керівник Інституту нацпам’яті), історикиня Ганна Капустян, Тарас Кицмей із SoftServe, Андрій Когут з архіву СБУ, журналіст і військовий Богдан Логвиненко.
Плюс Мирон Василик (стратегічні комунікації), Олена Ковальська із Офісу президента, юрист Віктор Рудь.
Окремо створили ще Експертну раду — туди зібрали науковців, українських і закордонних, які допомагатимуть з дослідженнями, виставками, архівами, освітою.
А чому саме Ющенко
Тут, мабуть, усе логічно. Тема Голодомору для нього — не нова, роками одна з головних. Саме за його президентства Україна почала голосніше говорити про штучний голод як про геноцид — і домагатись, щоб це визнали у світі.
У 2006-му Верховна Рада ухвалила закон — Голодомор визнали геноцидом офіційно. Тоді ж, за Ющенка, почали будувати меморіальний комплекс у Києві.
Першу чергу відкрили ще 2008-го. З’явилась “Свіча пам’яті”, скульптура дівчинки “Гірка пам’ять дитинства”, Зала пам’яті. Але от повну експозицію так і не добудували — досі.
Ющенко про це говорив не раз — мовляв, треба закінчувати. Тепер він на посаді, з якої реально можна впливати: шукати ресурси, домовлятись з іноземцями, підганяти темпи.
І щоб іноземці теж зрозуміли
Музей сьогодні — це не просто місце, куди приходять і мовчки дивляться. Тут збирають свідчення людей, документи, фото, особисті речі родин, роблять виставки, лекції, зустрічі з дослідниками.
Одна з найбільших проблем — розповісти про це людям, які взагалі нічого не чули про Голодомор. А для цього потрібні матеріали англійською й іншими мовами, пересувні виставки, цифрові архіви, співпраця з університетами за кордоном.
І важливо пояснювати не тільки масштаб — скільки людей загинуло — а й саму суть злочину. Голод стався не через неврожай чи випадкову кризу. Його зробили конкретні рішення радянської влади: забрали продовольство силою, репресували, заблокували села, заборонили виїжджати.
Ось рада якраз і має допомогти музею говорити про все це просто й по-сучасному. Не сухою мовою архівних довідок, а через історії реальних людей — родин, дітей, чиї життя забрав Голодомор.
