Сьогодні відзначається Всесвітній день фотографії — щорічне свято, що підвищує обізнаність щодо важливості цієї форми мистецтва та документування реальності.
Історія цього дня повертає нас до 1837 року, коли французи Луї Дагерр і Жозеф Нісефор Ньєпс створили дагеротип — перший публічно доступний фотопроцес. Саме цього дня францужський уряд офіційно запатентував їхній винахід, що й стало датою святкування.
У минулому році команда Euronews Culture відбірково представила улюблені фотографії. Сьогодні ж зосереджуємо увагу на одному конкретному знімку, який і досі залишається болісно актуальним, а також надихнув режисера створити стрічку, що стала цьогорічною кінематографічною сенсацією.
Фотографія, про яку йдеться, відома під назвами «Жах війни» або «Дівчинка з напалмом».
– Автор — Нік Ут, фотокореспондент агенції AP, який працював у Сайгоні.
– Знімок був зроблений 8 червня 1972 року.
– На ньому зображена оголена 9-річна дівчинка, Фан Ті Кім Фук, яка біжить назустріч камері, рятуючись від випадкового обстрілу південновʼєтнамської армії напалмом. Діти на фото зазнали важких опіків.
Після здійснення кадру Нік Ут залишив камеру та поспішив разом з іншими дітьми відвезти поранених до лікарні, де їй прогнозували тяжкий стан через опіки третього ступеня, що охоплювали близько 30% тіла. Завдяки його зусиллям дівчинку перевезли до американської клініки, де її врятували.
Історія публікації знімка теж була непростою: через суворі правила щодо демонстрації оголеності фото спочатку ризикувало бути відхиленим, проте редактори погодилися, що значення кадру переважає можливі заперечення.
– Знімок з’явився на перших шпальтах провідних американських газет.
– Він удостоївся нагород World Press Photo of the Year і Пулітцерівської премії 1973 року у категорії оперативної фотожурналістики.
Водночас фотографія викликала суперечки.
– Тодішній президент США Річард Ніксон ставив під сумнів її автентичність, стверджуючи, що зображення сфальшоване.
– Ситуація відбивала зміну суспільної думки в Сполучених Штатах щодо участі у війні у В’єтнамі.
Нік Ут і Фан Ті Кім Фук зустрілися після війни, а у 2022 році вона з’явилася на світлині біля літака, що транспортував біженців, які тікали від війни в Україні до Канади, підкреслюючи, що людство залишається неспроможним навчитися на помилках минулого. Вона продовжує використовувати свою історію для підтримки постраждалих від конфліктів, привернення уваги до гуманітарних криз та віри у здатність фотографій формувати нові погляди.
Нік Ут після падіння Сайгону проживав у США та понад півстоліття працював фотожурналістом. У 2012 році його вшанували включенням до Залу слави Leica за внесок у журналістику.
Проте фотознімок і досі спричиняє дискусії:
– У 2016 році його спробували цензурувати на Facebook за ініціативою Марка Цукерберга, але під тиском громадськості відмовилися від цього кроку.
– Цьогоріч документальний фільм «The Stringer» розглядав питання авторства: висувалася гіпотеза, що замість Ута фото зробив стрингер Нгуєн Тхань Нге. AP і World Press Photo провели розслідування.
– AP спростувала претензії через відсутність переконливих доказів та залишила авторство за Утом.
– World Press Photo у травні призупинила авторське визнання Ута через непевність.
Незважаючи на це, знімок залишається сильним свідченням руйнівного впливу війни на дітей і невинних жертв. Подібна документальна фотографія і сьогодні має надважливе значення, враховуючи чисельні конфлікти та геноциди у світі.
Такі зображення мають потенціал розкривати правду і протистояти спробам замовчування злочинів, а також надихати митців, зокрема кінорежисерів.
Одним із кінематографічних проривів року став містичний хорор «Weapons» (Зброя) режисера Зака Крегера:
– Сюжет розгортається після загадкового зникнення 17 дітей, які вночі о 2:17 простоїли у домівках, вийшли та зникли безвісти.
– Фільм експлуатує неоднозначність, що породжує почуття страху та дозволяє глядачам формулювати власні тлумачення метафоричного змісту.
– Особливе значення має поза дітей під час зникнення — їхні руки розведені вниз у формі букви «V».
Режисер пояснив у інтерв’ю Entertainment Weekly, що цей жест був навіяний образом «Жаху війни». Він зазначив:
– «З самого початку я думав: “Ось як вони біжать”. Ця поза дівчинки з опіком напалмом мене глибоко вразила. Вона має щось надзвичайно тривожне.»
– Пояснив також зв’язок назви фільму зі змістом поз дитячої фігури, адже слово «weapons» (зброя) походить від фрази «small arms» — «дрібна зброя».
У рецензії на «метафорично тривожний» «Weapons» підкреслюється:
– Фільм здатен і жахати, і змушувати задуматися про роль «зброї» і «цілей» у, здавалося б, безпечних просторах американського передмістя.
– Теми фільму можна розглядати як коментар до шкільних стрільб, роздум над міжпоколінною травмою або алегорію токсичної онлайн-культури, яка перетворює молодь на інструменти ненависті.
У мистецтві немає абсолютних правильних або неправильних трактувань — кожен глядач отримує власний досвід, і режисер, який намагається нав’язати єдиний зміст, обмежує багатогранність мистецтва.
Водночас, «Жах війни» діалогує з іншими мистецькими формами крізь час, зберігаючи свій вплив і сьогодні. Відмінністю є те, що його послання визначити у категоріях «правильно/неправильно» значно легше.
Фотографія, в усіх її проявах, має силу виявляти правду, надихати та, у найкращому випадку, змінювати світогляд. Від випадкового глядача, що розглядає знімок, до митця, який трансформує натхнення у власний твір, фотографії залишаються надзвичайно важливими, особливо у наші складні й тривожні часи — навіть якщо світлини були зроблені понад півстоліття тому.
