Цього тижня російська агресія в Україні трансформується у війну, яка вже стала справою президента США Дональда Трампа. Саме тепер закінчується встановлений ним строк, визначений для Кремля. Про це в аналітичному матеріалі CNN розповідає британський журналіст і редактор з міжнародної безпеки Нік Патон Волш. Редакція Texty.org.ua пропонує переклад цієї колонки.
Володимир Путін розпочав цю війну. Джо Байден не зумів її зупинити. Проте, незважаючи на всі зусилля уникнути цього, нинішнього тижня саме вторгнення Росії в Україну набула статусу конфлікту, який безпосередньо пов’язують із президентством Дональда Трампа.
Найвпливовіша політична посада у світі не завжди дозволяє керувати ситуацією на власний розсуд. Трамп вимушений відповідати на найбільший збройний конфлікт на європейському континенті з часів Другої світової війни, оскільки США, ще за адміністрації його попередника, стали ключовим партнером і спонсором України.
Президент міг обрати повний вихід із цієї війни, проте він узяв курс на те, щоб надати їй свого особистісного забарвлення — починаючи зі своїх гучних заяв про те, що зможе завершити конфлікт за 24 години, і пізніше встановити новий термін у 100 днів. В подальшому він намагався впливати на хід подій через ключових фігур: спочатку зблизившись із президентом Росії і повторюючи його версії подій, а згодом — публічно критикуючи президента України Володимира Зеленського, зокрема в Овальному кабінеті.
Дональд Трамп різко виступив проти союзників по НАТО, наполягаючи на тому, що вони повинні значно збільшити фінансовий внесок на захист Європи, і, попри це, союзники погодилися на ці вимоги. У результаті розпочався складний і тривалий процес дипломатичних перемовин, який приніс лише незначні зрушення.
Останні два тижні стали переламними: рішення Трампа та його усвідомлення ситуації перетворили цей конфлікт на його безпосередню відповідальність. Він побачив, що Путін не зацікавлений у мирі. Помітивши гостру потребу України у зброї, він спробував частково її забезпечити, хоч і без значної активності. Президент зробив низку вражаючих кроків, відповідаючи на рідко помічене раніше ядерне брязкання зброєю з боку колишнього президента Росії Дмитра Медведєва жорсткішими погрозами, що передбачали розміщення американських атомних підводних човнів ближче до території Росії. Сполучені Штати за цей короткий проміжок часу перейшли від тимчасового припинення військової допомоги Україні до відкритих загроз використання ядерної сили проти Російської Федерації.
У міру того, як термін, встановлений Трампом для укладення мирної угоди, спливає, він стоїть перед необхідністю ухвалити, можливо, одне з найважливіших рішень під час цього конфлікту. Йому належить розглянути питання про введення серйозних санкцій, зокрема вторинних санкцій, спрямованих на споживачів російської енергії — чи це спричинить реальну шкоду? Чи прийме він той факт, що США та їхні союзники ймовірно доведеться терпіти тимчасові економічні труднощі заради того, щоб завдати значущої шкоди іншим?
Варто врахувати такі можливі наслідки застосування суттєвих вторинних санкцій проти Індії та Китаю:
– Дестабілізація глобального ринку енергоресурсів.
– У понеділок Трамп заявив про намір підвищити мита на Індію через її перепродаж російської нафти із прибутком.
– Він додав, що Індію «не турбує кількість загиблих від російської воєнної машини», хоча не надав жодних деталей щодо майбутніх заходів.
– Індія не повідомила публічно про свої наміри припинити імпорт російських енергоресурсів.
– Китай суттєво залежить від постачання російської нафти і газу, тому не може дозволити собі припинити закупівлі.
Щоб уникнути ситуації, яка отримала в мережі назву «TACO» (Trump Always Chickens Out — «Трамп завжди відступає»), главі Білого дому доведеться створити певний дискомфорт, що, ймовірно, принесе йому особисті незручності у відповідь. Водночас він може також обрати шлях пошуку компромісного рішення, якщо таке запропонує його спецпредставнику Стіву Віткоффу під час запланованого візиту до Москви цього тижня. Можливий варіант — погодження двосторонньої зустрічі з Путіним як кроку вперед у напрямку врегулювання конфлікту. Проте навіть це відступництво залишить очевидний слід його відповідальності у війні, що нагадує відомі слова колишнього держсекретаря США Коліна Пауела про Ірак: якщо Сполучені Штати щось зламали, вони зобов’язані відповісти за це.
Трамп не в змозі одночасно посідати дві протилежні позиції. Його характер вимагає бути центром прийняття усіх рішень і фокусом уваги у будь-яких питаннях. Суттєві події та ключові рішення в цьому конфлікті нерідко визначалися його особистими діями та примхами. В цьому проявляється глибокий урок американського президентства.
Президент не має можливості вибірково визначати, які виклики є його обов’язком, а які — можна ігнорувати. Хоча ідеологія руху MAGA та концепція «Америка понад усе» сконцентровані на зменшенні ролі США у світі, це не дозволяє Трампу брати до уваги лише успіхи і виправдовуватися за невдачі. Якщо він не зведе глобальний вплив Америки до нуля — що суперечить його схильності до активних та провокаційних дій — проблеми, пов’язані з США, залишатимуться постійними.
Він декларує бажання припинити війни, але одного лише бажання недостатньо, адже збройні конфлікти не закінчуються лише через прагнення.
Як приклад, колишній президент Барак Обама успадкував війни в Іраку та Афганістані. Він швидко вивів війська з першої країни, а стосовно Афганістану значно посилив військову присутність — проте це не дало очікуваного результату. Афганістан став війною Обами, хоча й почалася вона ще до його президентства. Надалі Трамп отримав у спадок хаос і передав своє «швидке рішення» Джо Байдену, що завершилося хаотичним відходом у серпні 2021 року, який республіканці активно критикували, звинувачуючи демократів.
Нині Трамп знову стикається із подібною дилемою — він спадкоємець кризової ситуації. Неможливо просто побажати припинення конфлікту або впливати на це однією тільки дипломатією. Втрати на полі бою, які нібито його турбують, вже спричинили всебічні страждання та руйнування далеко за межами фронту, а війна перетворилася на боротьбу за існування — не лише для Кремля, а й для самої національної ідентичності українського суспільства.
Український народ прагне мирного життя, вільного від нічних повітряних тривог і руйнувань. Водночас Путін не зацікавлений у мирі, а його максималістські вимоги означають фактичну капітуляцію України.
Зрештою, ця війна відображає жорстоку реальність і має розглядатися як конфлікт, безпосередньо пов’язаний із Трампом. Вона визначає його президентську епоху, а також період після подій 11 вересня. Результати цього збройного протистояння мають вирішальний вплив на безпеку Європи та динаміку китайської агресії на майбутнє десятиліття.
– Китай чітко усвідомлює важливість перемоги Росії.
– Європейські країни готуються до протистояння, озброюючись, щоб Росія не вважала їх слабкими.
– Чи усвідомлює це Дональд Трамп і чи зважиться він на непрості, але необхідні рішення з усіма наступними наслідками, стане відомо вже найближчими днями.
Ключові слова:
– глобальна безпека
– завершення війни
– російсько-український конфлікт
– Дональд Трамп
– відносини Україна — США
