Пропоную вашій увазі продовження розмови про передумови та причини Першої світової війни.
У першій частині ми вже доторкнулися до багатьох важливих аспектів, сьогодні ж важливо зосередитися на безпосередньому приводі до початку конфлікту та розібратися, чому саме він викликав масштабні бойові дії. Деякі історики вважають, що якби Франца Фердинанда було вбито раніше, наприклад, у 1904 чи навіть 1911 році, війни можна було б уникнути. Тож що ж насправді сталося?
Розпочнемо з подій в Сараєво. Здавалося б, коротке викладення трагедії було б можливим, але історія виявилася надзвичайно насиченою та повчальною. Її сюжет переплетений із ланцюгом випадковостей, некомпетентності й абсурдних помилок, які більше схожі на сценарій екшн-фільму, а не на реальні історичні події. Ці обставини стосуються як австрійських чиновників, так і терористів — останнім таки пощастило більше.
Франц Фердинанд, спадкоємець австрійського престолу, був трагічною особистістю. Головна трагедія не лише в його вбивстві, а й у ставленні до нього за життя. Він відзначався зразковою порядністю, а його особисте життя було бездоганним, проте віденська публіка, яка обожнювала імператора Франца Йосифа, не любила спадкоємця. Зокрема:
– Він був глибоко віруючою людиною, відвідував службу двічі на день, але це не викликало симпатії у найбільш католицьких регіонах імперії.
– Єврейська громада ставилася до нього несприятливо, хоча сам він не був антисемітом.
– У зовнішній політиці підтримував дружні відносини з Німеччиною, проте кайзер Вільгельм II ставився до нього з недовірою та насміхався.
Франц Фердинанд був найбільш схильний до політики зближення зі слов’янськими народами серед Габсбургів. Він прагнув перетворити двоєдину монархію на триєдину, об’єднавши чехів, словаків, поляків, українців, сербів та хорватів під однією короною, розширюючи права та можливості цієї спільноти. Проте його вбили саме представники слов’янських народів, тоді як угорці і імператор Франц Йосиф недолюблювали його та навіть сприймали з побоюванням.
Однією з центральних фігур у житті Франца була його дружина Софія, якій він дарував найтепліші почуття. Софія походила зі старовинного богемського графського роду, проте в офіційній аристократичній ієрархії вважалася нижчою за Габсбургів. Франц Йосиф дав дозвіл на їхній шлюб лише за умовою, що їхні діти не матимуть прав на престол. Навіть на офіційних заходах пара не мала права сидіти поруч – винятком міг бути лише віддалений регіон, наприклад, Сараєво. І саме там, у день свого 14-річчя шлюбу, їх чекала трагедія.
Політичний фон подій у Сараєво був напруженим через хвилю націоналізму, що захлиснула Європу. Проте націоналістичні прагнення великих імперій поєднувалися з мріями народів, які ще не досягли своєї домінуючої ролі. Особливо серби прагнули створення південнослов’янської імперії. Добре відомі слова того часу:
– «Сербська раса — розділена між сімома або вісьмома іноземними державами. Допоки існує цей поділ, нас це не влаштовуватиме».
– Серби розглядають загальну війну як можливість отримати вигоду у рішенні національних питань.
Кримінальні дії організовувалися за участю сербських військових офіцерів із таємного товариства «Єднання або смерть», також відомого як «Чорна рука». Його очолював полковник Драгутін Димітрієвич («Апіс»), начальник сербської військової розвідки. Склався загін із шести терористів — п’ять боснійських сербів і один боснієць.
Австрійська поліція знала про існування таких товариства і їхню схильність до терористичних актів. Сам день візиту, 28 червня — річниця битви на Косовому полі, що мала важливе символічне значення для сербів, був вибраний надзвичайно невдало. До того ж передбачалося відрядити в Сараєво трьох досвідчених детективів, але місцева влада наполягала на більш численному загоні, щонайменше 30 осіб. Міністерство фінансів не виділило потрібних коштів, тому детективи туди взагалі не направлялися.
У день трагедії ерцгерцога супроводжували шість автомобілів: п’ять закритих і один кабріолет. Під час проїзду перший терорист не кинув бомбу, другий кинув, але вона не потрапила в ціль: граната відскочила від машини і вибухнула біля наступного автомашини, поранивши 20 осіб. Франц Фердинанд наказав зупинити машину і допомогти пораненим — охорона не стала цьому заважати, а натовп захистив ерцгерцога від подальших атак. Терорист, що кинув гранату, зазнав невдачі: він спробував вкоротити собі віку отрутою і стрибком у річку, але був затриманий.
Після короткої зустрічі в міській ратуші спадкоємець вирішив скоротити програму і відвідати поранених. Охорона не заперечила, і він поїхав тим самим кабріолетом, не скориставшись навіть складеним дахом. Єдиним заходом безпеки став генерал Харрах, який оголив шаблю і став на підніжку машини з лівої сторони.
Маршрут було змінено, але водія про це не повідомили, через що він помилково повернув неправильно і зупинився біля магазину «Делікатеси Моріца Шіллера». Там у цей момент знаходився Гаврило Принцип, терорист, який не міг усвідомити, що робити після першої невдалої спроби. Він витяг револьвер і вистрілив у ерцгерцога та його дружину. Два постріли виявилися смертельними — Софія загинула першою, через десять хвилин помер і Франц Фердинанд. Його останні слова були звернені до дружини: «Софі, Софі! Живи заради наших дітей!»
Після цих трагічних подій почалася війна. На початку конфлікту навіть з’явився малюнок із підписом: «Ваша Високість, за вами в кращий світ піде небувала свита…»
Тепер повернемося до причин, через які цей інцидент призвів до масштабної світової війни. Безперечно, вбивство спадкоємця стало достатньою підставою для жорстких дій. Те, що офіцери іноземної держави брали участь у змові, відповідало формальному оголошенню війни за міжнародним правом (казус беллі). Але чому втрутилися треті країни? Чому Австро-Угорщина не розібралася насамоті із Сербією?
Протягом майже місяця після трагедії дипломатичні зусилля великих держав були спрямовані на досягнення компромісу та уникнення війни. Проте домовленості не відбулося. Чому?
Причина криється у настроях провідних політиків, які вважали війну неминучою та готувалися до неї, розробляючи плани й стратегії. Це був своєрідний дипломатичний «покер» — хто перший відступить. Виявилося, що німці «поморгали» першими.
Історики пояснюють це так:
1. Німеччина не змогла наздогнати суперника у гонці озброєнь, особливо у морській сфері. Англійський флот став набагато потужнішим, незважаючи на зусилля німецьких програм військового кораблебудування.
2. Французькі програми модернізації армії робили її все більш грізною силою.
3. Найсерйознішою загрозою була Росія: з 1900 до 1913 року її населення зросло на 26%, а національний дохід майже подвоївся.
4. Росія вела підготовку нового мобілізаційного плану, який скорочував час розгортання 75 піхотних дивізій із 30 до 18 днів.
5. Величезні кошти інвестувалися у переозброєння армії та будівництво стратегічних залізниць, особливо до німецького кордону.
Це змусило німецьких генералів розглядати два шляхи реагування:
– Уникнути війни, не даючи опонентові приводу для агресії.
– Розпочати превентивну війну, поки перевага противника не стала критичною.
Переміг другий варіант, і кайзер був переконаний у його правильності, хоча ні він, ні генерали не сподівалися, що війна розпочнеться настільки швидко та масово.
Проте Німеччина не була надто активною у пошуках безпосереднього приводу для війни. У липні 1914 року, під час подій у Сараєво, більшість керівництва Генерального штабу і командування армії перебували у відпустках, роз’їжджаючи по курортах.
Отримавши привід, було необхідно прийняти рішення — і його прийняли.
Найважче опинилася Австро-Угорщина. Її уряд та військове керівництво отримали сигнал про те, що необхідно дати рішучу відповідь, аби не дати рости кількості тих, хто би міг наважитися на подібні акти проти імперії.
У результаті було сформовано ультиматум до Сербії, який містив десять пунктів, серед яких:
– Відмова від антиавстрійської пропаганди у пресі та освітніх програмах.
– Арешт винних у вбивстві спадкоємця.
– Допуск представників Австро-Угорщини до участі у розслідуванні.
На більшість вимог Сербія погодилася, крім останнього пункта — допуску австрійських агентів на свою територію.
Можливо, ситуацію можна було б врегулювати мирним шляхом, адже англійці докладали зусиль для дипломатії.
Проте втрутилася Росія, хоча не мала офіційних зобов’язань перед Сербією, вона заявила про готовність підтримати «братський народ». З іншого боку, Німеччина, фактично, надала Австро-Угорщині «чистий аркуш» і запевнила у беззастережній підтримці.
Подальша хронологія виглядає так:
1. 25 липня Сербія, під тиском Росії, оголосила мобілізацію та відкинула ультиматум в пункті про допуск до розслідування.
2. 28 липня Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. Почалися обстріли Белграда, а війська перейшли кордон.
3. 29 липня Росія оголосила мобілізацію. Мобілізація не означала початок війни, але була кроком до неї.
4. 31 липня Німеччина направила Росії ультиматум з вимогою припинити мобілізацію, погрожуючи війною.
5. Росія відмовилася припинити мобілізацію, і того ж дня, о 18:00, Німеччина оголосила їй війну.
Можливо, ще можна було уникнути глобальної катастрофи.
Однак уже 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції, а 4 серпня Великобританія висунула власний ультиматум Німеччині із вимогою поважати нейтралітет Бельгії. О 23:00 ультиматум завершився, і Англія також оголосила війну Німеччині. Так почалася світова війна.
Офіційним приводом для війни з Францією німці назвали «потрібність захисту від передбачуваної французької агресії». Слід зазначити, що це майже дослівне пояснення мотивації.
Усі сторони потрапили у пастку власних стратегічних приготувань — самоздійснювалося пророцтво, започатковане хаотичними та напруженими кроками держав.
Основою німецьких військових дій став план Шліффена — стратегія ведення війни на два фронти. Вона включала:
– Мобілізаційні, логістичні та оперативні заходи, орієнтовані на тезу про повільність російської адміністрації.
– Передбачення, що розгортання російської армії займе 4,5 тижня, але на практиці цей процес міг тривати й шість, і сім тижнів.
– Намір швидко обійти французьку армію через Бельгію, знищити її повністю і лише потім зосередитися на Росії.
Проте план не спрацював, і Франція фактично змогла виключити себе з-поміж ініціаторів війни, заявляючи, що була змушена захищатися.
Щодо вступу до війни Великобританії — офіційною причиною називалися гарантії нейтралітету Бельгії. Хоча юридично Англія не мала жорстких зобов’язань, ситуація порівнювана з Будапештським меморандумом 1994 року щодо України, коли обіцянки гарантії територіальної цілісності не були дотримані.
Окрім прямої причини, впливали й стратегічні фактори:
– Після більш ніж століття після наполеонівських війн було неможливо допустити появу на європейському континенті нового агресивного лідера.
– Побоювання щодо розміщення німецького флоту у водах Атлантики.
– Інші стратегічні та економічні ризики від посилення Німеччини.
Саме ці чинники стали вагомими аргументами для Великобританії у втягненні у конфлікт.
Так почалася Перша світова війна — Велика війна з її незліченними жахами та катастрофами, про які поговоримо іншим разом.
Щиро вітаються ваші лайки, коментарі та підписки!
