Військовослужбовиця з Дніпра Кристина Копилова здобула «золото» на чемпіонаті України з кульової стрільби. Змагання проходили у Вінниці з 26 липня по 4 червня. За словами спортсменки, у турнірі брали участь понад сорок жінок.
### Як розпочалося захоплення Кристини стрільбою та чому вона обрала військову службу
Кристина Копилова поділилася з Суспільним своєю історією, розповідаючи від першої особи:
#### «Я виросла в тирі»
* Моє дитинство проходило серед тирів, адже обидва батьки професійно займалися стрільбою. Цей спорт для мене був рідним.
* Мій батько був ідеальним стрільцем, що міг потрапити в ціль у 100 від 100 випадків. Мама також була спортсменкою та займала чемпіонські місця не лише в Україні.
* Хоч я інколи і тренувалася, щирого захоплення тоді не відчувала. Кульова стрільба вимагала багато статичних тренувань, а я, як дитина, прагнула руху та активності. Спортивний інтерес в той час більше лежав у напрямі карате та інших динамічних видів спорту.
Фото: Кристина Копилова з медаллю, виграною на чемпіонаті України з кульової стрільби (з особистого архіву спортсменки)
#### Початок спортивної кар’єри та емоції від перемоги
* Перші кроки в спорті зробила під час служби в поліції. Мене взяли в команду як спортсменку, оскільки потребували дівчину зі значними результатами, якими на той час могла похвалитися я.
* Працювала в поліції, одночасно тренувалася і брала участь у місцевих змаганнях, а також чемпіонатах України. Перший значимий успіх здобула в 2011 році — посіла друге місце на чемпіонаті країни.
* Проте з 2014 року, у зв’язку з військовими подіями, спортивний шлях було тимчасово призупинено. Чемпіонати не проводилися, тренування зупинилися і спорт тривалий час стояв на паузі. Згодом мене запрошували лише до змагань, тренувань не дозволяли, але завдяки попереднім навичкам я продовжувала здобувати нагороди.
* Щодо емоцій від недавньої перемоги: «І досі не відчула повністю тієї радості, адже це був довгий шлях і, фактично, лише сходинка до наступного рівня. Я тішуся, що виконала норматив і тепер планую брати участь у чемпіонаті Європи».
Фото: Кристина з нагородами за службу в поліції (з особистого архіву)
#### Спорт і військова служба як взаємодоповнюючі складові
* На одному з турнірів до Кристини підійшли представники трьох різних підрозділів. Пропозиція від Національної гвардії виявилася найпривабливішою саме з точки зору умов для розвитку у спорті.
* У 2019 році Копилова звільнилася з поліції і підписала контракт із Нацгвардією. Вона переконана, що спорт і служба ідеально доповнюють одне одного. Без військової служби, ймовірно, не займалась би кульовою стрільбою, а без спорту — можливо, не пішла б у контрактну службу.
* Завдяки спортивним навичкам Кристина отримала посаду, яка їй більше до вподоби, ніж традиційні варіанти роботи, які часто пропонували жінкам. Вона не прихильниця паперової бюрократії чи офісної роботи та активного сидіння на місці.
* За посадою інструктора з вогневої стрільби навчала точності, що могло врятувати комусь життя. Пройшла через бойові дії на полігонах і наразі виконує обов’язки на охороні об’єктів.
Фото: Кристина Копилова під час служби (з особистого архіву)
#### Зміни після повномасштабного вторгнення
* Після початку повномасштабної війни світ кардинально змінився. Тренування припинилися, адже раніше служба була чітко структурована з вихідними і тренувальними днями. Зараз служби стало набагато більше, й часу для відпочинку майже не залишилося.
* Вільний час, який надається для відпочинку, спортсменка витрачає на підтримання форми і збереження результатів. Окрім тренувань, доводиться повертатися безпосередньо до служби.
* Батьки завжди підтримували дочку як у спорті, так і в службі. Вони гордяться її недавньою перемогою на чемпіонаті. Ніколи не було натяків про бажання бачити її поза Нацгвардією. Навпаки, рідні є головною мотивацією для тренувань. Кристина прагне і надалі заслужити їхню гордість і перевершити їхні досягнення. Вона поважає їх як найкращих тренерів і цінує їхній досвід і знання, які вони вкладають у неї.
Фото: Нагороди Кристини Копилової за досягнення у спорті (з особистого архіву)
—
Авторка — Мирослава Заблуда
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
