Фото: SERGEI GAPON/AFP via Getty Images

Нестача антибалістичних ракет для систем Patriot та SAMP/T знову поставила Київ перед знайомим викликом — повторити дипломатичні перемоги, подібні до тих, що були із постачанням танків «Абрамс», «Леопард» і літаків F-16. Але чи можливе це зараз? Спробуємо розібратися, які фактори впливають на цю справу, а також оцінити шанси України в дипломатичній боротьбі за життєво важливі ракетні комплекти.

Дипломатія з емоціями: як Україна виборювала танки і літаки

Протягом 2022–2023 років українські військові відчували гострий дефіцит бойової техніки. Особливо це стосувалося танків Leopard 2 та американських Abrams, а також винищувачів F-16. Німеччина довго стримувала поставки танкової техніки через побоювання ескалації конфлікту з Росією. США та Німеччина також ставили під сумнів готовність України експлуатувати цю техніку, посилаючись на складність обслуговування та логістику.

Страх безпосередньо залучитися у конфлікт був основним каменем спотикання. У відповідь Київ вдало розгорнув масштабну інформаційну кампанію, апелюючи до союзників через ЗМІ, міжнародні форуми та соцмережі. Флешмоб #FreeTheLeopards став потужним символом і тиском, який не можна було ігнорувати.

Поступово зламалися перешкоди: Великобританія ініціювала першу передачу танків Challenger 2, що підірвало заборони на постачання бронетехніки. Німеччина відкрила дорогу реекспорту Leopard 2, а США дали згоду на передачу Abrams. Так з’явилася «танкова коаліція» – потужна і єдина сила, яка підсилила обороноздатність України.

З літаками ситуація повторилась подібним чином. Тоді тема F-16 виглядала майже недосяжною через навчання пілотів та технічні обмеження. Але рішучий вчинок президента Зеленського, його емоційна промова у Британії з подарунком – шолом пілота-аса, змістила акценти з технічних причин на моральний обов’язок підтримки. Внаслідок цього, на саміті G7 у 2023 році США погодились на навчання українських льотчиків за програмою F-16, а Данія та Нідерланди взяли на себе лідерство в «авіаційній коаліції». За планами, перші винищувачі в українському небі з’являться влітку 2024 року.

Союзники довго сумнівалися, а зараз F-16 вже успішно боронять Україну в небі. Фото: militarnyi.com

Чим відрізняється ситуація з антиракетами Patriot від танків та літаків

Сьогодні ситуація із постачанням протиракет для Patriot і SAMP/T відрізняється кількома суттєвими нюансами. Насамперед — це не проблема політичної волі країни-союзниці, а жорсткі стратегічні й виробничі обмеження.

Ось головні перешкоди:

• Військовий пріоритет і страх оголення баз ППО. Антиракетні запаси — це резерви найвищого рівня. США тримають більшість ракет PAC-3 для ймовірних конфліктів в Азії та на Близькому Сході, зокрема для стримування Ірану і Китаю. Віддати їх Україні означає підірвати власну безпеку.
• Обмеженість запасів у Європі. У Німеччині, Нідерландах і Іспанії ракет підтримки лічаться сотнями, а не тисячами, і навіть невелика передача різко знизить обороноздатність у межах НАТО.
• Ограничений виробничий потенціал. Виробництво таких ракет — довготривалий і дорогий процес. Lockheed Martin виробляє усього 500-600 ракет PAC-3 на рік, що критично мало для інтенсивних бойових дій на сході України, де кількість необхідних ракет може зрівнятися зі світовим річним запасом за кілька місяців.

Дипломатичні важелі та емоційна складова

Україна потребує творчого підходу та послідовного дипломатичного тиску, щоби домогтися передачі хоча б частини ракетного арсеналу союзників. Важливим кроком стане створення «протиракетної коаліції» із країн, які мають системи Patriot, але не перебувають під безпосередньою загрозою.

Президент Зеленський акцентує: посли України повинні точно знати та озвучувати реальні запаси їхніх країн і наполягати на тому, щоб ракети були передані саме Україні, а не залишались десь на складах. Мінімальна потреба — близько 300 ракет PAC-3 для захисту важливих об’єктів інфраструктури.

Загальні світові запаси цих сучасних антитракет оцінюють приблизно в 3000–4500 одиниць у 19 країнах, що володіють Patriot. Варто переконати цих союзників узгодити тиск на Білий дім щодо схвалення механізму обміну:

1. Європейські країни передають ракети Україні.
2. США натомість позачергово постачають нові ракети без затримок.

Така схема зніме напругу з європейських запасів і одночасно не залишить Україну без необхідного захисту.

Під час зустрічі 3 серпня послам поставили завдання “торгуватися” за кожну ракету. Фото: president.gov.ua

Альтернативні шляхи та додаткові аргументи

Щоб зняти частину напруги, Україні вигідно пропонувати союзникам не обов’язково новітні ракети типу PAC-3, а менш «чутливі» варіанти — наприклад:

• Старі комплекти PAC-2, які потребують модернізації.
• Європейські ракети типу Aster 15/30, які можна інтегрувати у загальну систему ППО.

Це б зменшило тиск на стратегічні запаси США, але зміцнило б оборону України в критичний момент.

Крім того, важливо підсилювати емоційний аспект переговорів. Наприклад, наголошувати, що кожен день затримки постачання антиракет — це потенційні ризики не лише для України, але й для всієї Європи: більше біженців, зростання нестабільності, погіршення безпеки.

Погляд експерта: Тарас Загородній

Тарас Загородній, експерт-міжнародник:

“Досвід, отриманий під час боротьби за танки і літаки, безумовно допомагає, але ситуація з антиракетами набагато складніша. Їхні запаси у світі обмежені, і вони набагато дорожчі за звичайні ракети. Україна витрачає значно більше одиниць цих засобів, ніж можна швидко замістити.

Кожна держава розробляє власні стратегічні плани, що не дозволяють швидко роздавати ракети союзникам. США та арабські країни використовують їх для стримування Ірану, Японія і Південна Корея переймаються через КНДР, а європейські країни мають невеликі резерви і не хочуть ослаблювати свою оборону.

Попри це, дипломатична робота триває, і ми повинні посилювати власне виробництво та розширювати знищення російської балістики ще на підльоті до наших кордонів.”