Медики однієї з лікарень на Дніпропетровщині від початку повномасштабного вторгнення працюють цілодобово в операційній залі та реанімаційному відділенні. Вони здійснюють надскладні хірургічні втручання, щодня переливають значні обсяги крові. Поранених українських військових із фронтової лінії доставляють сюди як удень, так і вночі, а лікарі наполегливо борються за кожне життя.
Про роботу без сну та відпочинку, плани, надії й мрії розповідає матеріал Суспільного до Дня медичних працівників, який в Україні відзначається 27 липня.
Лікарка-анестезіологиня Лілія пояснила, що у складні моменти в операційній залі працюють цілеспрямовано такі фахівці:
– лікар-анестезіолог,
– нейрохірург,
– абдомінальний хірург,
– травматолог,
– а також спеціалісти суміжних напрямків.
«Коли надходить пацієнт, ніхто не гаяє часу. Усі приходять, виконують свої функції і продовжують працювати далі», — зазначила вона.
За словами ортопеда-травматолога Кирила, зазвичай до лікарні доставляють найтяжчих поранених військових, котрі перебувають на апаратах штучної вентиляції легень і знаходяться в надзвичайно важкому стані.
Він детально описав складний випадок: «Ми маємо бійця з масивним мінно-вибуховим пораненням нижньої кінцівки — гомілки, стопи, з великим дефектом м’яких тканин і кісток. Основне наше завдання — видалити всі нежиттєздатні та забруднені тканини, ретельно промити рану, щоб вона була якомога чистішою. Завдяки цьому кінцівка має шанс бути збереженою. Далі сподіваємося, що зможемо відновити її функціональність, аби пацієнт міг знову ходити».
Медик додав, що між пацієнтами на перепочинок є лише п’ять хвилин: за цей час він обробляє руки, встигає випити води і знову приступає до роботи. «Моя зміна іноді триває до 36 годин без сну, але я радий, що можу допомагати хлопцям. Це дає хоча б якусь надію на те, що вони зможуть жити нормальним життям. Це додає сил і позитиву», — поділився Кирило.
Лікар зазначає, що серед найпростіших побажань іноді є бажання просто повернутися додому, обійняти дружину й відпочити. Серед більш масштабних — прагнення перемоги та миру, закінчення війни.
Завідувач відділення анестезіології екстреної медичної допомоги Анатолій показав палату, у якій після операційного втручання перебувають бійці з мінно-вибуховими травмами. Тут облаштовані:
– апарати штучної вентиляції легень,
– монітори,
– функціональні ліжка,
– дозатори медикаментів,
– обігрівачі.
«Ситуація в тому, що ми не можемо тримати пацієнтів тут до повного одужання. Після стабілізації стану їх евакуюють на подальше лікування», — уточнив він.
Поруч із одним із поранених перебуває його дружина Наталія. Вона розповіла, що чоловік отримав поранення через вибух гармати.
«Їх було троє чоловіків, але найбільше дісталося моєму, бо він був дуже близько. Я передбачала проблеми з обличчям і морально готувалася. Коли підійшла до нього, через кілька хвилин у мене раптово закрутилася голова, вухами пішов дзвін — такого я не очікувала», — пригадує дружина.
Військовий Єгор також перебуває у палаті. Він розповів, що отримав поранення під Донецьком, коли FPV-дрон врізався у машину.
«Ми їхали вночі дорогою на великій швидкості. Дрон ніби сидів на дорозі й чекав на нас. Потім ми зіткнулися лоб у лоб. З побратимами їхав: один загинув, я отримав поранення, інші лишилися живі й неушкоджені. Мене врятували… Ампутували високо ліву ногу, був дренаж, легкі були пошкоджені…», — розповів Єгор.
Завідувач відділення анестезіології Анатолій відзначив напружені дні, пов’язані з лікуванням поранених під час вибухів у Дніпрі та масовим прибуттям військових із фронту. Проте команда докладає всіх зусиль, щоб врятувати кожного пацієнта.
«Ми втомилися? Так, але розслаблятися не можна. Треба постійно бути у тонусі, бо допомога потрібна безперервно. Ми рятуємо тих, хто рятує нас», — наголосив лікар.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро.
