Артем — сапер 128-ї бригади територіальної оборони “Дике поле”. До початку війни він працював екологом в Одеській області. Проте 28 лютого 2022 року добровільно приєднався до Збройних Сил України. Спочатку він служив піхотинцем, захищаючи Сіверськодонецьк, де за 45 днів отримав поранення. Після тривалої реабілітації Артем став сапером і приєднався до дніпровської бригади.
«Все робимо для знищення ворога», — наголошує він.
Зі слів Артема, його нинішня діяльність приносить йому справжнє задоволення. Важливу роль відіграють новий колектив, друзі, побратими та родина, яка завжди підтримує. Він підкреслює необхідність максимально гальмувати та ускладнювати рух ворога, аби не дати йому шансів на просування далі по фронту.
– Родом з Одеської області, Артем розуміє, що, якщо фронт прорветься, ворог може швидко опинитися в Одесі.
– Тому завдання — затримати його саме тут.
– Він переконаний у необхідності знищувати ворога, виснажувати його ресурси, аби змусити до капітуляції.
До початку служби у війську Артем не мав жодного досвіду у військовій справі. Спочатку його призначили до 115-ї окремої механізованої бригади, яка тільки формувалася. Уже 14 квітня підрозділ зайшов для оборони Сіверськодонецька.
– Бригада була новою, близько 80% особового складу не мали військового досвіду.
– Всі були добровольцями різного віку та професій.
– Артем став помічником гранатометника.
– Через 45 днів отримав подвійне поранення внаслідок обстрілу реактивними системами “Град”.
Після близько двомісячної реабілітації він повернувся до підрозділу, проте вже на нову посаду – сапера. Тоді військові увійшли в район Донецького аеропорту. Артем зазначає, що заздалегідь не мав жодних знань щодо саперної справи, але добре пам’ятав, як піхотинець боявся мін.
– Наступного дня після призначення вже вирушив на перше завдання.
– Спочатку спостерігав за процесом мінування, але швидко довелося вчитися, аби вижити.
– Основна задача: мінування ділянок “за нулем”, зокрема під’їзних шляхів, щоб не допустити прориву техніки ворога.
– Військові, які прийшли добровольцями, мали високий патріотизм та прагнення вчитися.
– Не було сумнівів у необхідності — “вмію, не вмію — треба”.
Потім, через сімейні обставини, Артем кілька місяців служив у тилу. На початку листопада 2023 року він приєднався до 128-ї бригади територіальної оборони “Дике поле”.
– Тут він знайшов гідний та чудовий колектив.
– Завдання — робити те, що вміють, і знищувати ворога.
– Наразі сапери працюють над розробкою засобів для боротьби з різними типами дронів.
– Виробляють більше боєприпасів, щоб зменшити потребу в ручному встановленні мін та підвищити безпеку саперів.
– Цей підхід вважають досить ефективним.
Повертаючись до подій травня 2022 року, Артем розповідає, що після поранення його направили на лікування в Рівненську область. У цей період в країні було складно з пальним на заправках.
– Його сестра уточнила, що вони приїдуть з батьками до нього, хоча шлях із Одеської області становить понад 1000 кілометрів.
– Артем не погодився через ризик та нестачу пального.
– Тоді сестра розмістила в місцевому онлайн-спільноті оголошення з пошуком жінки, яка б приготувала домашні страви для них.
– На оголошення відгукнулася жителька сусіднього села, яка приносила їжу бійцям палати.
– Сестра цієї жінки перебувала у Польщі на заробітках, і через відеозв’язок Артем познайомився з дівчиною, що перебувала в Польщі.
– Вони обмінялися контактами і домовилися зустрітися під час реабілітації Артема у Києві.
– Після знайомства у Києві, того ж вечора вони поїхали додому до дівчини у Вінницьку область.
– Відтоді вона більше не поверталася до Польщі.
Нині Артем розповідає, що має найкращу дружину в світі. Рік тому у подружжя народився син.
– Його часто питають, чи не шкодує він про рішення йти на війну.
– Відповідає, що ні й не жалкує, дивлячись на своїх рідних.
– Зазначає, що війна несе не лише біль, а й щастя.
– Люди не тільки втрачають, а й знаходять на війні те, що важливо.
– Втім, він хотів би, аби це все відбувалося у мирний час, проте приймає дійсність такою, якою вона є.
До повномасштабного вторгнення Артем працював екологом.
– Обіймав посаду начальника відділення у національному парку.
– Був головним спеціалістом в обласній державній екологічній інспекції.
– Активно працював над розвитком природоохоронної діяльності.
– За три роки закрив два Українські товариства мисливців і рибалок (УТМР) по полюванню.
– Провів наймасштабніше зариблення найбільшого озера України — Ялпуга.
– Забезпечив випуск близько 1.5 мільйонів рибин із запасом, що стало рекордним результатом.
– Це відбулося за участі всіх відповідних структур і журналістів.
Після завершення війни Артем планує повернутися до професійної діяльності.
– Його вже запрошували на роботу назад.
– Він наголошує на власному бажанні змін і викорінення корупційних схем в екології.
– Мріє, щоб діти, онуки та правнуки могли насолоджуватися національними парками, ловити рибу, яку ще можна зустріти зараз, а не лише в телепередачах або National Geographic.
– Певен, що після завершення бойових дій країна продовжить свій розвиток.
– Зараз же завдання — захищати країну, а прийняття рішень залишає на майбутнє.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро.
