22 липня 2025 року, 08:01
Автор: Назарій Вівчарик
Рубрики: Резонанс / Черкаські Новини
Коли ми припиняємо бігти до укриття, це не завжди свідчить про відчуття безпеки. Часто це прояв тривожної втоми, процес адаптації, реакція психіки, яка вчиться виживати в умовах, що далекі від норми. Мешканці Черкас поділилися своїм баченням того, що для них означає «бути в тилу» в нинішній ситуації. Їхні відповіді відкривають вікно у психологічний стан багатьох громадян країни, які навчаються жити з війною всередині себе.
Ось деякі свідчення мешканців Черкас, які ілюструють різноманітність досвіду та сприйняття:
- Тетяна: «Боюся втратити свій дім і Батьківщину. Страхуюсь, що війна затягнеться на невизначений строк». (Свідчення екзистенційної тривоги, втрати контролю та стабільності.)
- Анжела: «Страх за синів, які ще юні. Зараз чоловік воює, пасинок теж на фронті… Тому найбільший мій страх — за дітей». (Приклад перенесення фокусу безпеки на сім’ю, зокрема на дітей.)
- Тетяна: «На четвертому році війни виникає майже відсутність реакції на ситуацію. Мабуть, на жаль, ми просто звикаємо до цього». (Свідчення психологічного звикання до небезпеки як захисного механізму.)
- Ольга: «Моє умовно безпечне місце — це коридор. Якщо є сили, я знаходжусь саме там». (Ілюстрація того, як навіть прості дії потребують особливих ресурсів, які швидко виснажуються.)
- Сергій: «Якщо весь час бути серйозним, можна швидко зійти з розуму». (Жарти — це своєрідний психологічний захист від емоційного виснаження.)
- Назарій: «Мене турбує тривога, що ворог накопичує зброю для потужніших ударів». (Показник зміни базової реакції, де спокій трансформується на загрозу.)
- Галина: «Хочу бути поряд з друзями, піклуватися про могили рідних, підтримувати життя міста, садити квіти». (Внутрішня мотивація жити у своїй громаді, незважаючи на небезпеку.)
- Тетяна: «Це моя країна, мій дім. Ми скрізь будемо небажаними гостями. Це неволя, а я прагну бути вільною». (Джерело психологічної стійкості через внутрішнє переконання.)
Черкаський захисник стоїть на місці прильоту російського снаряду
Як змінюється повсякдення людей під впливом тривалої війни? Якими є їхні страхи, ритуали, реакції, поведінкові моделі і психологічні межі виживання? Чому тиша навколо викликає тривогу? Як люди сприймають звуки вибухів і сирен? Видання «Прочерк» здійснило невелике опитування, спрямоване на дослідження глибоких психологічних і соціальних наслідків війни для жителів тилового міста.
Основні результати опитування:
- У Черкасах домінує страх за життя близьких, більшість респондентів переживають через можливу окупацію та втрату дому.
- Величезну цінність має те, що ми почули щирі історії без штучного пафосу — це висловлення втоми, внутрішньої еміграції, складних рішень залишатися чи виїжджати, а також справжніх мотивів виживання.
- Мета опитування не полягала у вимірюванні рівня стійкості, іншою було прагнення побачити цю стійкість.
- Це не лише збір індивідуальних думок, а й колективний голос тих, хто залишився. Ще є люди, які виїхали, не витримавши обставин.
Ось свідчення Олександра, програміста, який в 2023 році виїхав за кордон разом з родиною:
«Виїхали, бо або дрон влучить, або мобілізують — і тоді смерть на війні неминуча. Моя дружина має інвалідність, тому я супроводжував її. Тепер живемо в Іспанії. Мене не лякає нове життя в чужій країні — якщо бажаєш, то все вийде. Спочатку дружина сумувала, а зараз адаптувалася. Не вірю, що багато хто після Європи повернеться в Україну. Тут спокійніше, аніж постійно турбуватися за дітей звідси».
Водночас багато опитаних або повернулися з-за кордону, або продовжують працювати на рідній землі.
Приклад Дениса, який працює на агрофірмі в Звенигородському районі:
- Додалося обов’язків через мобілізацію працівників і загальний надлишок роботи.
- Основна проблема — обстріли, які впливають на сучасну техніку, що має електроніку.
- Коли Денис обприскував поля гербіцидами і звучала тривога, техніка зупинялася, що створювало загрозу для роботи.
- Тож тепер він орієнтується не на час доби, а на відсутність тривог.
- «Я тут народився і маю намір жити тут далі», — зазначає аграрій.
Тривога серед дня в центрі Черкас. Травень. Люди і машини продовжують рух
«Тиша викликає тривогу»: як війна змінила відчуття безпеки у містах України
Проведене опитування серед двох десятків респондентів різного віку, статі та професій дало низку важливих спостережень:
-
Найбільший страх:
- Загроза життю власному та близьких.
- Переживання через окупацію, втрату дому та самої країни.
-
Повітряна тривога:
- Відповідачі зазвичай спочатку звертаються до моніторингових інформаційних джерел або слухають навколишні звуки.
- Розпорядок дій варіюється від чіткого алгоритму до байдужості і апатії внаслідок звикання.
-
Жарти під час війни:
- Для багатьох це засіб психологічної підтримки і прояв стійкості.
- Мемами рятуються і ті, хто вважають себе дуже раціональними.
- «Якщо постійно бути серйозним, можна швидко з’їхати з глузду», — каже один із опитаних, Сергій.
- Водночас є люди, які жартів не сприймають і кажуть, що під час війни не до гумору.
-
Тиша без обстрілів:
- Відсутність обстрілів для багатьох викликає додаткову тривогу.
- Спокій сприймається як потенційна «тиша перед бурею».
- Це показник глибокої психологічної втоми населення.
-
Доступ до укриття:
- Переважна більшість знає, де знаходиться укриття, але користується ним рідко або взагалі не відвідує.
- Деякі опитані взагалі не мають доступу до безпечних сховищ.
- «Ми живемо в мікрорайоні Дахнівка, і там, де я мешкаю, укриття немає. Воно знаходиться дуже далеко. Не розумію, чим керується влада, але люди залишаються незахищеними», — констатує психолог Володимир.
-
Причини виїзду та залишання на місці:
- Серед опитаних є дві полярні позиції: одні готові залишитися до останнього, інші — поїхати в разі загрози окупації.
- Але страх не називають основною самодостатньою причиною, це завжди пов’язано з конкретними обставинами — дітьми, фронтом, домом.
-
Чому не виїжджають:
- Після активних обстрілів у Черкасах у квітні 2025 року стало очевидним, що причини для залишення дуже особисті: любов до дому і родини, бажання бути корисними, віра в перемогу.
- Часто лунає думка: «вдома, навіть у небезпеці, безпечніше, ніж на чужині в спокої».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Близько 117 тисяч споживачів залишилися без газу на Черкащині через ворожі атаки
«Такі відповіді в опитуванні – яскравий приклад механізму адаптації»
За словами директорки Науково-навчального центру ментального здоров’я Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Юлії Сіденко, аналіз відповідей дає змогу визначити емоційний стан жителів і рівень їх адаптації до нових реалій у країні.
- Ігнорування базових принципів безпеки виникає через постійну напругу та тривогу: мозок обирає стратегію уникнення або відволікання від теми повітряної тривоги і укриттів.
- Зовнішні прояви таких реакцій можуть здаватися неприпустимими щодо питань безпеки, але в цих обставинах це оптимальний спосіб зберегти емоційну рівновагу.
- Згідно з концепцією Маслоу, коли постійна безпека відсутня, пріоритет зміщується на інші базові потреби, наприклад — їжу.
- У кризі, перебуваючи в конфлікті між безпекою і небезпекою, людина вибирає найпростіший механізм ухилення, оскільки мозок прагне зберегти енергію. Навіть якщо деякі звички шкідливі, мозок все одно повторює їх через усталену звичку.
- Те саме стосується гумору та жартів — це захисні психологічні механізми, які дозволяють утримувати баланс і примирятися з реальністю можливості смерті.
- Відповіді черкащан — від дивування через відсутність обстрілів до жартів і нехтування укриттями — є ілюстрацією адаптації до екстремальних і небезпечних умов життя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Готовність до спротиву — справа кожного: як функціонує Центр підготовки громадян до національного спротиву
Проєкт «Посилення стійкості медіа в Україні».
Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI — Інститутом Регiональної Преси та Інформації (Україна).
Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity).
Автор: Назарій Вівчарик
