За період повномасштабної війни з Росією сотні українських медіа припинили своє існування: протягом перших 1000 днів повномасштабного вторгнення зникло 329 редакцій, які перестали бути присутніми в інформаційному просторі. Найсуттєвіші втрати зазнали редакції, розміщені у прифронтових регіонах, де діяльність медіа була ускладнена через окупацію або обстріли. Частина видань була змушена закритися остаточно, інші відновили діяльність лише після звільнення територій, а дехто зміг зберегти роботу завдяки переходу на онлайн-платформи.
Ілюстративним прикладом є газета «Приазовський робочий» з Маріуполя. Друк цього видання було припинено, але колектив на чолі з головною редакторкою Оленою Калайтан продовжує висвітлювати життя окупованого міста на нових цифрових майданчиках. Аналогічна ситуація і на Запоріжжі, де більшість паперових газет припинили роботу, однак декілька з них зуміли вижити завдяки підтримці грантових програм та запуску інтернет-сайтів. Водночас ворог створює пропагандистські фальсифікації, використовуючи викрадені назви українських видань.
Попри величезні втрати, невеликі редакції продовжують працювати, локальні газети відроджуються, а на інформаційному ринку з’являються нові інтернет-проєкти. Це — історія не лише про значні втрати, але й про непохитну витримку журналістів, які залишаються поруч із читачами в найважчих умовах.
Сотні українських медіа припинили діяльність за 1000 днів війни
За інформацією Інституту масової інформації, з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну протягом 1000 днів свою роботу припинили 329 редакцій. Дослідники не тільки підрахували кількість закритих медіа, а й вивчили основні причини їхнього зникнення:
- тимчасова окупація територій;
- фінансові труднощі, спричинені війною;
- неможливість вести діяльність через активні бойові дії.
Вдалося встановити, що лише 52 редакції, тобто приблизно 16%, змогли відновитися після деокупації. Найбільше постраждали регіони, наближені до зони бойових дій — це Запорізька, Донецька, Херсонська, Миколаївська, Харківська, Луганська та Одеська області. Аналіз ІМІ також демонструє, що найбільш уразливими залишаються друковані медіа та телебачення, а найвитривалішими — онлайн-видання.
Причини припинення діяльності медіа різноманітні, проте найболючішими були російська окупація та фінансовий занепад, який зумовила війна. Зокрема, на Одещині браку ресурсів став причиною закриття 83% редакцій. Ще 82 видання зупинили роботу через активні бойові дії, що унеможливлювали виконання журналістських функцій.
Окрім очевидних факторів, існують і менш помітні:
- переїзди власників чи редакцій;
- складнощі з розповсюдженням друкованих видань;
- неможливість вести діяльність у звичному форматі.
Також шість редакцій тимчасово припинили роботу через мобілізацію керівників або головних редакторів, зокрема, по два ЗМІ в Миколаївській області та Буковині, по одному — в Кіровоградській і Черкаській областях.
Розподіл втрат за типами медіа:
- Телебачення: 105 телеканалів (приблизно 33% усіх закритих медіа) припинили мовлення.
- Друковані ЗМІ: ліквідовано 95 газет (29%).
- Радіо: припинено роботу 77 радіостанцій (23%).
- Онлайн-видання: 52 новинні сайти (16%) не змогли втриматися.
Водночас частина редакцій змогла відновити діяльність, найчастіше — на звільнених територіях. Лідерами за рівнем відновлення стали Херсонська, Харківська і Миколаївська області.
За два роки війни також зафіксовано 664 правопорушення, скоєних проти журналістів та медіа, що свідчить про системне нищення української журналістики.
Історія виживання «Приазовського робочого»: шлях від окупації до нових медіа
Олена Калайтан присвятила журналістиці майже все своє життя, пройшовши шлях від кореспондентки до головної редакторки однієї з найстаріших газет Донеччини — «Приазовського робочого». Вона згадує події 2014 року, коли редакція пережила окупацію Маріуполя, а також обставини повномасштабного вторгнення 2022 року та необхідність припинення друку.
Олена розповідає:
«Я понад 35 років у журналістиці. Починала 1991 року в газеті ‘Азовсталець’. Потім працювала в ‘Іллічівці’, а з 2014 керувала цією газетою. Згодом мене запросили очолити ‘Приазовський робочий’.»
2014 рік, коли частина Маріуполя опинилася під контролем бойовиків, був часом тривоги та одночасно віри:
«Місто тоді працювало, газета виходила щодня. Ми намагалися тримати проукраїнську позицію. Коли звільнили місто — відчули справжнє піднесення.»
У подальшому місто змінювалося — з’явилися новий мер, стратегія розвитку та відкритість для громадських обговорень, що вплинуло й на медіа:
«Місто розквітло. Ми теж змінювалися. У 2019–2020 роках провели ребрендинг газети й сайту, зробили їх сучасними, українськомовними. Я пишалася, що ми були першими, хто впровадив україномовний контент у маріупольському медіапросторі.»
Початок повномасштабного вторгнення РФ застиг редакцію на завершальному етапі роботи над номером газети:
«Планували випуск 25 лютого, але 24-го зрозуміли, що пошта не доставить газету — не було пального. Відмовилися від друку, перейшли повністю на сайт. Поки був інтернет — працювали.»
Команда тримала зв’язок, частина журналістів евакуювалася, хтось залишався ночувати в офісі, рятуючись від обстрілів:
«Було страшно — залишитися без зв’язку, без світла. Ти не знаєш, де твої люди, чи живі вони. Сподівалися на швидке звільнення, як у 2014, але цього разу все було інакше.»
До 2022 року в редакції працювало близько 50 осіб — журналісти, працівники друкарні, кіосків, рекламного відділу. Велика структура забезпечувала присутність газети по всьому місту:
«Ми навіть встигли зробити ребрендинг кіосків у фірмових кольорах. ‘Приазовський робочий’ був впізнаваним брендом у Маріуполі.»
Війна зруйнувала ці плани. Коли Олена з колегами лишила місто, стало очевидно, що повернення найближчим часом неможливе:
«Ми отримували повідомлення, що до редакції приходять люди, щось ремонтують. Нам вдалося отримати фото, але жінку, яка їх зробила, забрали до ‘поліції’ і змусили видалити. У квітні офіційно заявили, що редакція не працює.»
Російські окупанти відновили друк газети під тими ж самим брендом, однак тепер це — пропагандистське видання:
«Це боляче — бачити, як твою справу життя використовують проти України. Але я вірю, що газета ще матиме українське майбутнє.»
Команда шукала нові формати роботи, у результаті створивши сайт «Донбас-24», який функціонував у 2022–2023 роках, а згодом запустили ще один ресурс «MRPL.CITY», що й досі висвітлює життя Маріуполя і його мешканців.
Наразі у складі редакції залишилась невелика група близько семи осіб, яка продовжує інформувати про ситуацію в місті та підтримувати зв’язок з тими, хто залишився і зберігає проукраїнську позицію. Олена очолює Донецьку обласну спілку журналістів та активно реалізує проєкти для переселенців, зокрема:
- створення книжок;
- впровадження освітньої платформи на базі Prometheus;
- проведення воркшопів «Я – Маріуполь».
Вона підкреслює, що незважаючи на складнощі, друковані медіа залишаються потрібними людям і сподівається на підтримку з боку держави та суспільства.
Запорізькі медіа: боротьба за виживання попри окупацію
Валентина Манжура, співкоординаторка Центру журналістської солідарності у Запоріжжі, поділилася інформацією, зібраною про друковані видання регіону. До війни в області виходило понад 20 місцевих газет, але після 24 лютого більшість із них припинили діяльність через:
- евакуацію журналістів;
- зміну професії.
На окупованих територіях Росія організувала пропагандистські газети з викраденими назвами, демонструючи важливість друкованого слова для населення, що живе поблизу фронту.
Сьогодні понад 75% Запорізької області перебуває під окупацією. На підконтрольних територіях газети виживають, здебільшого завдяки фінансовій підтримці донорів. До прикладів таких видань належать:
- «Трудова слава» (Оріхів);
- «Голос Гуляйпілля»;
- «Червоний промінь»;
- «Наше життя».
Ці газети змогли відновитися і навіть запустили інтернет-версії. Водночас деякі видання, наприклад, «Дніпровські вогні», закрилися через відсутність фінансування. У самому Запоріжжі з чотирьох великих газет залишилися лише дві — «МИГ» та «Горожанин.Інформ». Їхня діяльність підтримується грантами й партнерськими проєктами, але вони також опинилися під загрозою фінансової кризи.
Для прифронтових громад друковані видання залишаються надзвичайно важливими, оскільки за відсутності інтернету чи телебачення саме газети виступають основним джерелом інформації про події у регіоні.
