Яким стане конфлікт у майбутньому – Економічна правда

Війна, яку веде Україна, давно переступила межі звичайного збройного конфлікту. Це не просто боротьба за території, а своєрідний полігон для технологій майбутнього й лакмусовий тест глобальних трансформацій.

На наших очах народжується нова парадигма ведення бойових дій. Україна, опинившись у самому центрі цих змін, накопичує унікальний досвід та адаптивний капітал (AQ), що робить її авторитетним експертом у війні нового типу.

Як підкреслив генерал Валерій Залужний у статті «Технологічна війна на виснаження та як у ній перемогти», сучасний конфлікт вимагає стратегічного бачення, яке дозволяє оцінювати ситуацію на глобальному рівні — це вже не просто тепловий огляд, а ракетний погляд із висоти.

Варто також звернути увагу на недавню заяву Верховного головнокомандувача Об’єднаних Збройних сил НАТО в Європі генерал-лейтенанта Алексуса Гринкевича, який закликав союзників наслідувати український підхід до впровадження інновацій у галузі оборони.

Виступаючи перед військовими лідерами та представниками оборонної промисловості країн-членів НАТО, Гринкевич акцентував увагу: «Один із головних уроків, які я виніс з досвіду України, полягає в тому, що ми повинні розуміти, які механізми можна запровадити у всі наші збройні сили, аби забезпечити темп інновацій, який українці демонструють із вражаючою послідовністю».

Подібні оцінки з’являються також у світових ЗМІ. Так, Al Jazeera відзначає, що технології приносять не лише швидкість, а й масштаб руйнувань, а The Independent наголошує: технології перестають бути виключно засобом ураження, перетворюючись на стратегічну зброю.

Аналітичні центри звертають увагу на зростання вкладень і технологічні змагання. Так, SIPRI фіксує масштабні витрати, RAND прогнозує, що до 2030 року автономія військових систем докорінно змінить світові війни, а CSIS попереджає Сполучені Штати про загрозу втрати переваги над Китаєм без підтримки комерційної технологічної бази.

Від апаратної складової до алгоритмів: Україна як глобальна лабораторія

У компанії Advanter Group, співпрацюючи з defense-tech компаніями та організовуючи стратегічні сесії для підприємств оборонної промисловості, ми спостерігаємо стрімкі зміни у характері війни. Український досвід демонструє перехід від класичних бойових дій до інтелектуальної війни, де ключове значення мають не лише технологічні новації, а й здатність швидко адаптуватися до змін.

Розглянемо основні сценарії розвитку до 2030 року:

• У 2025–2026 роках відбудеться масова автоматизація провідних процесів із збереженням людини як ключового керівного елементу;
• Застосування ручних FPV-дронів і супутникових систем розвідки, таких як Starlink та ICEYE — останній визнаний світовим лідером у сфері супутникового моніторингу, що забезпечує високоточні знімки поверхні Землі за будь-яких погодних умов і часу доби;
• Штучний інтелект (AI) досі виступає допоміжним інструментом, ефективною аналітичною платформою. Наприклад, у проєкті AIwiser.ai вже спостерігається успішне застосування onboard AI для забезпечення автономності безпілотників і їхнього бойового використання в умовах непередбачуваності та високої інтенсивності боїв;
• Однак зростання витрат перевищує приріст ефективності, що створює значний тиск на ресурси війни;
• У період 2026–2027 років інтелектуальні системи почнуть трансформувати роль людини на полі бою — з’являться концепції human-on-the-loop, де людина контролюватиме, але не безпосередньо керуватиме системами;
• Впроваджуватимуться автономні рої, які обмінюватимуться даними між собою без прямої участі людини, Україна та Росія розроблятимуть системні комплекси AI + дрони/БПЛА + ППО.

З’являється нагальна потреба «захисту мозку» військовослужбовців — електронна безпека солдата стає критичною в умовах, коли війни дедалі більше перетворюються на інформаційні та психологічні операції. AI, кібернетичні та нейротехнології можуть впливати на свідомість і прийняття рішень військових, тому «захист мозку» включає:

• протидію психологічним кібератакам — ворог може використовувати AI для створення таргетованої дезінформації, психологічного тиску чи маніпуляцій;
• захист від нейротехнологій — розвиток технологій, що впливають на мозкову активність через електромагнітні імпульси, нейроінтерфейси чи біохакінг;
• психологічну стійкість — враховуючи постійний доступ до інформації через носимі пристрої та AR, що може призводити до когнітивного перенавантаження.

Електронна безпека в цьому контексті стосується захисту цифрових систем і пристроїв, які використовують військові на індивідуальному рівні. Серед ключових напрямків:

• захист носимих пристроїв (смарт-годинники, AR-окуляри, дрони з особистими інтерфейсами), які підключені до мереж — ці пристрої залишаються вразливими до кібератак (перехоплення даних, віруси, віддалене відключення);
• захист біометричних даних — злому систем ідентифікації, які використовують біометричні показники, може спричинити несанкціонований доступ до персональних даних військових і маніпуляції ідентифікацією;
• захист AI-інтегрованих систем (шоломи, екзоскелети), що аналізують обстановку або керують дронами — без належного захисту такі пристрої можуть бути зламані, втрачаючи контроль над обладнанням;
• кіберзахист комунікацій.

Розвивається також цифрова дезінформація на основі генеративного AI: Росія вже використовує deepfake-платформи.

Наслідком стають активні заклики до ухвалення міжнародних «AI-конвенцій», які обмежували б автономні рішення, проте аналітики RAND зазначають, що провідні гравці можуть їх ігнорувати. Саме в цей період Україна набуває статусу світового експерта в AI-війнах, формуючи інтелектуальний супровід безпілотних систем та застосовуючи AI у командуванні.

Геополітичні наслідки українського технологічного лідерства та виклики

У проміжку 2028–2030 років конфлікт набуватиме ознак інтелектуальної війни та асиметричної нестабільності:

• AI вчиться безпосередньо у реальних бойових умовах, створюючи динамічні адаптивні моделі;
• AGI (штучний загальний інтелект) отримає здатність впливати на фізичний світ, відтак контроль над AI стане проблематичним, наче «джин випущений із пляшки»;
• технологічний розвиток формуватиме нову мораль: якщо у 2025 році увага була на контролі компонентів, то у 2027-му ключовим стане контроль алгоритмів і, як наслідок, подій на територіях ведення війни;
• Китай, попри наявні обмеження, досягне лідерства в алгоритмах і обчислювальних потужностях.

Україна, зберігши ініціативу та накопичений адаптивний капітал, може стати центром оборони нового AI-озброєного типу, увійшовши в роль передового елемента оборонного ланцюга НАТО і ключового учасника майбутніх безпекових альянсів.

Наш досвід унікальний: ми поєднуємо функції полігону та фронтиру одночасно. Проте нині Захід здебільшого розглядає Україну як «мінне поле» між хаосом та цивілізацією, а це погляд, що потребує серйозної корекції. Критично важливими зонами для України та світу лишаються:

• протиповітряна оборона (ППО);
• адаптивна логістика;
• мобільність військ.

На відміну від реактивної підтримки, яка була характерна для 2025–2026 років, до 2026–2027 потрібно сформувати військову AI-коаліцію, ймовірно, у вигляді Digital NATO. Це дасть змогу Україні не лише отримувати підтримку, але й стати повноправним учасником оборонних бюджетів ЄС, щоб зрештою експортувати власну адаптивну модель оборони світу.

Отже, війна трансформується з битви залізної техніки на битву систем і адаптивних моделей прийняття рішень. Роки:

• 2026 — пік втрат для України і важлива трансформація структури збройних сил;
• 2027 — рік системних реформ у військах світу, включно з потенційним відтермінуванням війни за Тайвань на 2029–2030 роки;
• 2028–2030 — період майже без виразного фронту, війна в стилі AI-моделей з новим геополітичним ландшафтом.

Успіх України в асиметричній війні нового типу не лише важливий для національної перемоги, а й може слугувати орієнтиром для інших держав, а також впливати на формування нових глобальних альянсів. Майбутнє країни напряму залежатиме від її спроможності не лише протистояти, а й очолювати технологічну революцію у військовій сфері.

Сценарії майбутньої технологічної війни в Україні

Україна – не просто полігон випробувань, а фронтир між хаосом і цивілізацією, держава, яка одночасно розробляє, тестує і адаптує AI-рішення на полі бою, створює нову модель військово-цивільної інтеграції та передає свій досвід союзним арміям.

Нині необхідно ухвалювати принципові рішення через зростання численних ризиків, серед яких:

• можлива втрата контролю над автономними військовими системами;
• порушення норм міжнародного гуманітарного права в частині AI, адже на сьогодні не існує обов’язкових протоколів AI відповідно до Женевської конвенції;
• AI-блокування і традиційні методи порушення гуманітарної логістики як нові загрози цивільним;
• посилення гібридних війн і збільшення психічної й кібервразливості населення.

Що має зробити світ?

1. Інтегрувати Україну у Digital NATO в рамках оновленої «Стратегії реалізації цифрової трансформації НАТО» (NATO Digital Backbone).
2. Створити міжнародну AI-коаліцію за зразком Паризького заклику до довіри та безпеки у кіберпросторі (Paris Call for Trust and Security in Cyberspace).
3. Визнати AI-безпеку окремою статтею у оборонних бюджетах G7 та ЄС, включивши Україну до процесів планування та фінансування.
4. Залучити українські defense-tech стартапи до світових програм фінансування.

Технологічне лідерство України у війні є не лише шляхом до Перемоги, а й унікальною можливістю для світової спільноти підготуватись до майбутніх викликів. Міжнародні партнери мають інвестувати в український defense-tech, сприяти створенню спільних R&D центрів, пришвидшувати інтеграцію України в Digital NATO та безпекові союзи.

Досвід України виступає унікальною моделлю для інших держав, що прагнуть захистити себе від технологічних і безпекових загроз. Україна не просто навчається вести війну, вона стає творцем нової глобальної безпеки. Саме тому просунуті країни світу повинні не лише підтримувати Україну, а й переймати досвід разом з нею.