Європа готується до існування у світі, де панують ворожі та сильні лідери, пише видання The Economist. Нижче наведено переклад матеріалу.
Незважаючи на можливе сприйняття зухвалої риторики, сьогодні Брюссель — міжнародна столиця, центр Європейського Союзу та штаб-квартира НАТО — справляє враження міста, що готується до боротьби.
Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн у своїй промові про стан Союзу 10 вересня заявила: «Європа веде боротьбу». За її словами, «прямо зараз окреслюються лінії фронту нового світового порядку, заснованого на силі». Європа вимушена відстоювати власні цінності та право самостійно визначати своє майбутнє. Фон дер Ляєн наголосила, що світ нині характеризується тим, що «залежності безжально перетворюються на зброю», а «багато великих держав або байдужі до Європи, або відкрито ворожі».
Незважаючи на те, що старі недоліки спільного європейського управління — переважно порожні слова, бюрократичні суперечки за владу та дорогі компроміси для всіх — залишаються, в останні місяці в офісах ЄС і НАТО — двох дуже різних інституцій, розташованих на протилежних кінцях Брюсселя — спостерігається відчутна зміна настроїв.
Один із чиновників наголошує: «Ми починаємо організовуватися лише тоді, коли нам загрожують». І тепер загрози стали очевидними. Найбільш нагальні — це три лідери, які ставляться до Європи з відвертим презирством або відкритою ворожістю — це президенти Дональд Трамп, Володимир Путін і Сі Цзіньпін. Брюссель усвідомив жорстоку реальність: на європейському континенті триває війна в Україні, а жоден із цих лідерів не дотримується цінностей, близьких європейським.
Спецслужби Європи б’ють на сполох: війна може наблизитись ще більше. 13 жовтня глава Федеральної розвідувальної служби Німеччини повідомив у парламенті, що Росія прагне розширити свій вплив у Європі, зокрема й у Німеччині, і «не зупиниться перед прямим військовим зіткненням з НАТО, якщо вважатиме це необхідним».
У цей складний період необхідна жорстка політика. Протягом останніх тридцяти років Європа переважно насолоджувалася зростанням безпеки та добробуту. Зі збільшенням членства в ЄС і НАТО, а також поступовим відходом у минуле війни і диктатури, життя на континенті все частіше нагадувало послідовне задоволення потреб згідно з «ієрархією потреб» американського психолога Абрахама Маслоу, яку він сформулював у 1940-х роках. Для більшості громадян базовим рівнем стали виживання, їжа та дах над головою.
Наступний рівень — забезпечення безпеки: відсутність війни, чисте довкілля, захист від гострої скрути. Коли держави створили соціальні системи захисту та контролювали забруднення, прогресивні рухи прагнули сфокусуватися на вищих щаблях ієрархії: «любов і приналежність», «повага» і «самореалізація», що передбачає прагнення жити зі змістом і радістю.
Однак сьогодні європейські виборці концентрують увагу на більш базових потребах. Вони підтримали низку консервативних національних урядів, які направили до європейських інституцій жорстких політиків. Після років ухвалення складних екологічних та соціальних норм нині Євросоюз витрачає чимало часу на перегляд та скасування правил, що руйнують робочі місця. Нові європейські законодавчі акти, які мають шанс здобути більшість у Єврокомісії та Європарламенті, часто передбачають суворі заходи, зокрема депортації шукачів притулку.
Зникли ілюзії щодо інших великих держав. На початку року деякі політики намагалися зблизитися з Китаєм для балансування тиску з боку США. Нині ж залежність від КНР викликає більше тривоги, адже ця держава використовує контроль над рідкісноземельними металами та іншими критичними ресурсами як інструмент у торговельній війні з адміністрацією Трампа, підставляючи європейські компанії.
Торговельна політика видозмінилася і стала більш прагматичною. Чиновники Брюсселя ігнорують скарги на так зване «літо принижень» — односторонні торговельні дії США стосовно ЄС. Вони констатують, що було б наївно очікувати повного захисту європейської гідності, враховуючи вплив Америки та готовність завдавати шкоди торговельним партнерам. Один із чиновників холодно констатує: «Немає сенсу жалуватися на Трампа».
Щодо оборонного альянсу Європи зі США існує суворе усвідомлення реальності. Після нових непередбачених змін у позиції Трампа щодо України європейські керівники дедалі більше обурюються тим, скільки часу і ресурсів необхідно витрачати на «усунення наслідків» його рішень. Смуток і заперечення з приводу ненадійності Америки відходять на задній план — з’являється розуміння, що у стратегічному плануванні тепер виходять із припущення, що США не надаватимуть підтримки Україні, а навіть тимчасова готовність продавати європейцям сучасну зброю для передачі Києву є тимчасовою.
Щодо широкої оборони Європи, план А полягає у співпраці з США стільки, скільки це буде можливо. Європа й досі залежить від Америки в ключових компонентах, таких як:
- супутникова розвідка,
- далекобійна зброя,
- системи протиповітряної оборони,
- важкі транспортні літаки,
- цифрові системи, що забезпечують інтеграцію різних видів озброєння.
Попри численні дискусії про розвиток європейської оборонної промисловості, визнають, що повна заміна США як постачальника відбудеться не раніше ніж через десять років — надто тривалий час для континенту, що посилено переозброюється задля стримування Росії.
Окрім того, страх перед Росією змушує європейських чиновників уникати навіть самого обговорення питання: чи потрібен Європі план Б на випадок, якщо США раптово відмовляться від своїх зобов’язань. Деякі побоюються, що навіть дискусія щодо такого сценарію може викликати агресивні дії Росії. Інші ж шукають інвестиції, які могли б одночасно підтримувати як план А, так і план Б, зміцнюючи партнерство з Америкою або готуючи Європу до більшої самостійності.
Старий світ готується до нового початку. Європейська єдність залишається ціллю, проте вже перестала бути абсолютною догмою. Якщо прагнення до консенсусу дає право вето проросійським членам ЄС і НАТО, наприклад Угорщині, то формуються коаліції охочих, які практично координують оборону Європи та підтримку України. Вважається неминучим, що держави, розташовані ближче до Росії, відіграватимуть ключову роль у стримуванні Путіна.
Рішучість європейців — позитивний знак, але істотні зміни потребують часу. На жаль, найбільші гравці, зокрема Великобританія та Франція, перебувають у фінансових проблемах. Європа стикається зі значними загрозами, які постали перед нею, і залишається сподіватись, що ще не пізно почати ефективну протидію.
Тематики, що стосуються матеріалу:
- Китай
- Агресія Російської Федерації
- Безпека Європи
- Відносини США-ЄС
