Щоб організувати інтерв’ю з Людмилою Монастирською, довелося неабияк попрацювати. Одна з найвідоміших оперних співачок світу, окрім безперервних гастролей за кордоном, є солісткою Національного академічного театру опери і балету імені Тараса Шевченка.
Упродовж останніх кількох тижнів графік виступів Монастирської виглядає так: Київ – Одеса – Рига – знову Київ. Артистка зауважує, що це доволі «м’якша» схема, оскільки вона перебуває у процесі зміни менеджера, що вплинуло на зменшення кількості закордонних контрактів. Проте, не зважаючи на завантаженість, видатна співачка знайшла час для бесіди з інтернет-виданням «ГОРДОН».
– Людмило Вікторівно, де зараз можна почути ваш голос наживо?
– Чесно кажучи, я вирішила трішки відпочити, адже 2026 рік обіцяє бути насиченим виступами. В червні я виконала роль Леонори в опері Джузеппе Верді «Трубадур» на честь свого ювілею (25 травня співачці виповнилося 50 років). Далі планую участь у концерті з нагоди Дня Незалежності України цього серпня.
**– Ви навчалися у класі визнаної української співачки Діани Петриненко. У Київській музичній академії імені Петра Чайковського викладали й інші відомі артисти – Марія Стеф’юк, Євгенія МірошничЩоб організувати запис інтерв’ю з Людмилою Монастирською, довелося докласти чимало зусиль. Одна з найвідоміших оперних співачок світу, окрім постійних гастрольних виступів за кордоном, є солісткою Національного академічного театру опери і балету імені Тараса Шевченка.
Упродовж останніх кількох тижнів вона виступала у низці міст: Києві, Одесі, Ризі, а знову повернулася до Києва. За словами артистки, це доволі "м’який" графік, оскільки наразі відбувається зміна менеджера, що вплинуло на кількість закордонних контрактів.
Незважаючи на високу зайнятість, визначна співачка знайшла час для бесіди з інтернет-виданням "ГОРДОН".
– Людмило Вікторівно, де наразі можна почути вас наживо?
– Чесно кажучи, я вирішила трохи відпочити, адже 2026 рік обіцяє бути дуже насиченим виступами. У червні я виконала роль Леонори в опері Джузеппе Верді "Трубадур" на честь свого ювілею — 25 травня мені виповнилося 50 років. Далі в серпні запланований виступ на концерті з нагоди Дня Незалежності України.
– Ви навчалися у класі легендарної української співачки Діани Петриненко. У Київській музичній академії імені Петра Чайковського викладали й інші славнозвісні митці – Марія Стеф’юк, Євгенія Мірошниченко. Напевно, ви також знали Дмитра Гнатюка, Анатолія Солов’яненка, Анатолія Мокренка. Які були ваші стосунки з ними?
– О, вони були прекрасними! Я дуже любила всіх їх. По-перше, я була вихована на їхніх записах. Коли згадуєш наших зірок – кожен із них унікальний: Гнатюк, Мірошниченко, Кондратюк, Огнєвий, у якого, до речі, навчався мій колишній чоловік. Діана Петриненко була нашим промінчиком, справжнім сонцем! Мірошниченко теж могла дати цінну пораду, хоча я і не була її офіційною ученицею.
– Каже, що у неї був складний характер.
– Так, це правда. Але якщо вона бачила талант у студента – завжди допомагала, бо мала величезний досвід. Загалом, у всіх педагогів прагнули вчитися та переймати щось цінне.
– Ще одна видатна зірка київської сцени, яка пізніше переїхала до Росії, — Белла Руденко, померла через вісім років після окупації росіянами Криму та початку воєнних дій на Донбасі, але так і не висловилася на підтримку України. Чи вбачаєте ви тут проблему пропаганди?
– Ми не були особисто знайомі, але щодо позиції… Складно сказати, бо там зовсім інше середовище. Коли перебуваєш у просторі, де все перевернуто з ніг на голову, важко залишатися на боці правди. Не хочу виправдовувати, але, мабуть, бути "білою вороною" в тому оточенні невигідно. Загалом у них системи незламні.
– Ви згадували, що після лютого 2022 року до вас дзвонили навіть з Московського Большого театру. Чи досі отримуєте пропозиції з Росії?
– О, тоді дзвонили дуже активно! Зараз уже ні, зрозуміли, що нічого не вийде. Раніше я виступала там: у 2008–2009 роках у Маріїнському театрі (Санкт-Петербург), Московському концертному залі імені Петра Чайковського з оркестром Росії. Двічі співала у цьому залі, зокрема 2011 року на концерті з нагоди 85-річчя Галини Вишневської, яка після виступу сказала мені на вухо: «Тримай цю високу позицію, дитиночко!»
Пізніше почалася сольна кар’єра в провідних театрах світу:
- Королівський театр Ковент-Гарден (Лондон)
- Метрополітен-опера (Нью-Йорк)
- Ла Скала (Мілан)
- Баварська державна опера
- Віденська державна опера
- Опера Гамбурга
- Фестивалі у Франкфурті, Зальцбурзі
- Опера Бастилія та опера Гарньє (Париж)
- Ліонська національна опера
- Театри Барселони, Мадрида, Валенсії
- Лос-Анджелес і Токіо
Власне, я багато подорожувала і виступала на різних сценах, тому багато уваги на Росію вже не звертала.
– Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, чи була підтримка від російських артистів?
– Деяких уже не було серед живих, як Дмитро Хворостовський. З Олею Бородіною ми припинили спілкування декілька років до війни. Анна Нетребко 2022 року неодноразово співала в Неаполі "Аїду", і я теж виконувала цю роль в той же період. Вона дуже хвилювалась і казала: «Хоч би тільки не було війни, щоб не почали бомбити». Це звучало дивно, адже я не могла збагнути контекст.
– Тобто це було напередодні початку повномасштабних бойових дій?
– Саме так, наприкінці лютого. Анна поїхала з Неаполя близько 24-го числа, а я залишилася, бо мала виступ 26-го.
Говорячи про молодших російських колег, дзвонило багато людей, які залишилися в Росії, але не підтримували режим Путіна.
– Після 24 лютого контракти з Нетребко поза Росією почали розриватися, вона фактично стала персоною нон ґрата на європейських та американських сценах. Однак у 2025 році театри почали анонсувати її повернення. Чому так? Немає ж заміни?
– Ні, я не вважаю, що вона єдина неповторна. Існує багато першокласних співаків, у тому числі серед росіян. Проте ім’я Нетребко — це бренд, який забезпечує повні зали. Театрам потрібні саме переповнені зали.
– Важко сказати, що ім’я Нетребко – це лише її талант, чи це результат роботи Росії?
– Звичайно, це повністю російський продукт. Їхня культура — це важливий інструмент впливу, зброя. Я давно казала, що, коли українські співаки захищають честь країни на найвідоміших сценах, держава має їм допомагати. У випадку Нетребко стоять посли, депутати і потужна підтримка. Коли заспівають наші, це часто проходить непоміченим.
– Якою є Нетребко як особистість?
– Анна у спілкуванні та в побуті цілком звичайна, гостинна і приємна жінка. Вона чудово готує, є люблячою матір’ю, уважною колегою, дуже щедрою — завжди приготує щось і пригостить.
– Перший заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця нещодавно назвав повернення Нетребко на сцену Королівської опери в Лондоні «всесвітньою ганьбою». Ви поділяєте цю думку?
– Безперечно. Але, як бачите, це їхня позиція і їхній шлях. Цивілізований світ розуміє, що це недоречно. Анна не відразу висловила підтримку Україні — мовчала місяць, потім сказала щось проти війни, а далі почала відходити від заяв, мовляв, не зрадить батьківщину. Ніхто не зрозумів її позиції до кінця.
З іншого боку, хіба вона виступить проти людей, які фактично її зробили? Це зовсім не те, що у нас, коли співак мусить самотужки будувати кар’єру. В Росії зі своїми механізмами. Це не виправдання для Анни, але здається, що їй важко не підтримувати Росію.
– Україна вами неймовірно пишалася, коли у 2022 році під час вистави «Турандот» на сцені Метрополітен-опери ви вийшли з українським прапором. Майже 4 тисячі глядачів аплодували стоячи кілька вистав підряд. Ви замінили Нетребко, з якою театр відмовився співпрацювати. Як ви згадуєте той момент?
– Я не була у захваті, бо не люблю підбирати чужі ролі. Та саму партію принцеси Турандот я теж не дуже люблю — вона дуже криклива. Але я погодилася представляти Україну у перші місяці війни.
Пам’ятаю, сиділа у гримерці кілька годин до початку вистави. Заходить директор театру і питає, чи все гаразд, я ж питаю: «А де прапор?» Він здивувався, швидко вийшов. Перед початком мені принесли великий український стяг, із яким я вийшла на сцену.
– Це стало справжнім політичним прецедентом, а не лише культурним. Чи дякували вам українські посадовці?
– Звичайно, вони знали, де і як саме я репрезентувала країну. З тодішнім представником України в ООН Сергієм Кислицею ми дуже багато працювали над спільними проєктами.
– Після початку війни ви також замінили російську співачку Хіблу Герзманову. Розкажіть про це.
– Так, я виступала замість неї двічі: у 2022 році в Лієпаї (Латвія) дала сольний концерт, а у 2023 — Метрополітен-опера передала мені її контракт на оперу «Тоска».
– Як зараз працюється за кордоном? Чи залишилися там російські артисти?
– Насправді багато росіян досі активно працюють у Європі. Вони на високому професійному рівні, і нам там доволі складно — ми самі відмовляємося від багатьох контрактів на знак протесту, тому що не хочемо співпрацювати з росіянами. Але вони всюди, і через це стає важко будувати кар’єру.
– Їх справді так легко приймають до проєктів?
– Релігія та національність там не відіграють суттєвої ролі. Хороший професіонал завжди знайде роботу, і в Росії дійсно готують відмінних співаків.
– Рік тому ви зазначали, що європейцям набридла війна в Україні. Які ваші відчуття зараз?
– Думаю, війна їм дійсно набридла, а зараз навіть ще більше. Вони живуть безпечно — ніщо їм не загрожує. Відтак їм байдуже, чи віддамо ми Крим, чи Донеччину та Луганщину.
– Після початку повномасштабної війни, гастролюючи, де ви найбільше відчували підтримку і солідарність із Україною?
– Важко виділити конкретне місце. У Польщі, безумовно, пам’ятаю шалений прояв підтримки. Я тоді довго перебувала у Варшаві, поруч із аеропортом, і там панувала атмосфера, наче в Україні: усюди наші прапори, написи «Україно, ми з тобою».
– Який найзворушливіший момент після 24 лютого ви могли б пригадати?
– Не знаю, чи це можна назвати зворушливим, але в перші дні війни, коли я летіла з Неаполя до Варшави, на літаку люди дізналися, що я з України. І це було неймовірно: їхні обійми, поцілунки, подарована пляшка просекко…
– Ви вже випили ту пляшку?
– Здається, так, вже.
– Уявімо, що Україна завтра здобуває перемогу. Яку пісню ви заспіваєте першою?
– "Ой, у лузі червона калина"! Цю пісню я співаю всюди – в гарячих точках, таких як Запоріжжя, Дніпро, Одеса, Харків. Напевно, саме її виконаємо на переможному концерті.
Фото до матеріалу надані Національним академічним театром опери та балету України імені Тараса Шевченка.
Унікальні світлини демонструють Людмилу Монастирську у різних образах, зокрема у ролі Леонори та Аїди, а також під час виступів за кордоном.
Відеоінтерв’ю з артисткою доступне на YouTube-каналі Metropolitan Opera.
