Відомий історик та військовий аналітик Філліпс О’Брайен наголошує, що наземна лінія фронту у російсько-українському конфлікті фактично залишилася стабільною, незважаючи на загострення бойових дій. У той же час, він підкреслює, що обидві сторони дедалі активніше намагаються досягти стратегічної переваги через повітряні ударні операції. В останньому тижневому огляді аналітик застерігає від надмірної надії на зміну позиції Дональда Трампа щодо Росії, вважаючи це великим ризиком, і закликає негайно припинити такі ілюзії.
Минулого тижня Україна демонструвала певні позитивні сигнали в кампанії проти російської нафтової інфраструктури. Кількість атак збільшилася, а перелік цілей розширився, свідчачи про зростаючий пріоритет цієї задачі для українських збройних сил. Водночас Росія інтенсифікує стратегічні удари, вражаючи як цивільне населення, так і енергетичні об’єкти. Однак з 1 вересня темп наземних бойових дій дещо сповільнився: попри масові атаки, утримання та розширення контрольованої території стають дедалі важчими. Питання про можливі зміни в цій динаміці залишається відкритим.
О’Брайен також відмічає, що сподівання на те, ніби Дональд Трамп застосує проти України далекобійні ракети “Томагавк” або іншу передову зброю, виявилися марними. Хоч він іноді критикує Володимира Путіна, однак його слова не супроводжуються реальними змінами у політиці. За останній тиждень Трамп фактично мовчав щодо українського конфлікту, а наратив про обмін розвідувальними даними є здебільшого гучним піаром без суттєвого змісту. Автор тексту підкреслює, що очікування дій від Трампа може стати причиною подальшої втрати часу європейськими країнами.
### Загострення наземної війни
За даними фахівців Deep State, у вересні 2025 року темпи просування російських військ скоротилися у два рази порівняно з серпнем, тоді як інтенсивність атак залишалася на стабільному рівні. Особливо помітним стало уповільнення в другій половині місяця: Інститут вивчення війни повідомив, що за останні десять днів вересня російські сили захопили лише 30 квадратних кілометрів території.
Динаміка змін фронтової лінії настільки незначна, що вона ледь помітна на актуальних картах: станом на 4 жовтня карта майже не відрізняється від стану на 30 вересня, а ще на початок вересня фронт був стабільним.
Росія утримує темпи масових наступів, формуючи значні військові угрупування, які у місяць поповнюються приблизно 30 000 новобранців і зазнають великих втрат. Однак їхня здатність кардинально змінити ситуацію з кожним місяцем зменшується. При цьому технологічний прогрес, особливо застосування безпілотників і волоконно-оптичних FPV-дронів, підвищує видимість і уражуваність сил на полі бою, розширюючи т.зв. зону ураження. Як відмічає Андрій Загороднюк, якщо жодна зі сторін не отримає значної технічної або чисельної переваги, ситуація навряд чи зазнає змін.
Ця реальність є також підставою для застережень від поспішної мобілізації всієї молоді та масового збільшення кількості військових на фронті, що, швидше за все, призведе до невиправданих втрат. Натомість пріоритетом має стати застосування передових технологій для стримування російських наступів.
Також викликає дискусії термін “контрнаступ”, який активно вживається останнім часом українською владою. Можливе тлумачення — це серія маломасштабних ефективних контратак, спрямованих на покращення оборонних ліній, або локальні операції з відсічі проривів, подібні до недавніх подій біля Покровська, де росія зазнала поразки. Якщо ж мова йде про масштабний наступ із застосуванням великих сил, то важливо, щоб планувальники мали на меті змінити технологічний баланс сил.
Отже, наземні бої залишаються жорстокими, із тенденцією до загострення.
### Розширення повітряної війни
Логіка військового протистояння така, що при відсутності змін на одній ділянці зусилля зосереджуються на іншій сфері, що й відбувається у випадку із поступовим нарощенням виробництва та застосування далекобійних засобів у повітряній кампанії.
Для Росії зростає важливість безпілотних літальних апаратів і ракет, тоді як виробництво танків перебуває у стані занепаду. Росія воліє ремонтувати стару бронетехніку, іноді видаючи її за нову, замість активного виробництва нових зразків. Водночас випуск дронів, зокрема наслідувачів іранських “Шахедів”, за оцінками досягає 30 000 штук щомісяця, що є величезним зростанням порівняно з відсутністю таких у 2022 році.
Російські військові намагаються поєднати масовані дрони з ракетними ударами, прагнучи стратегічного ефекту. Наприклад, у ніч із суботи на неділю відбулася одна з найбільших повітряних атак за весь час конфлікту, спрямована на захід України — цілі були, ймовірно, індустріальні підприємства або енергогенеруючі об’єкти, спеціально віддалені від кордону з РФ.
Паралельно Москва робить спроби ускладнити життя цивільному населенню на сході України, зокрема через атаку на потяг у Сумській області, що спричинила загибель і десятки поранених, а також на залізничний вокзал у Херсоні.
Узгоджена операція із ударів по енергогенеруючих системах вздовж сходу країни має на меті зробити регіон непридатним для проживання в умовах наближення холодів.
Одночасно українська сторона посилює власну стратегічну повітряну кампанію, сфокусовану на російських нафтових заводах і платформах видобутку. Кількість атак збільшилася з 1-2 на місяць у серпні до 3-4 на тиждень. Хоч це й може здатися незначним на перший погляд, це наставання фактичного подвоєння протягом двох місяців. В останні дні атаковано низку цінних підприємств нафтопереробки, що відповідає спостереженням про удари по найбільш критичних вузлах цих мереж.
Вплив таких атак зростає постійно, хоча слід бути обережними у трактуванні цифр. Нещодавно з’явився звіт про втрату росією близько 40% своїх потужностей НПЗ. Водночас у системі завжди закладені резерви та надлишкові потужності, і частину дефіциту можливо компенсувати підвищеною експлуатацією залишених у робочому стані заводів.
Для досягнення необхідного стратегічного ефекту Україна має збільшити темп ударів, щоб усі російські НПЗ у зоні досяжності зазнавали регулярних уражень поки частина їх капітальних потужностей буде виведена з ладу. До початку 2024-2025 років така інтенсивність була недосяжною, і це дозволяло Росії відновлюватися.
Надалі Україна також має націлитися на порушення експорту сирої нафти Росією — основного джерела доходів, а також на газопроводи, які живлять економіку убезпечення війни. Хоч це завдання ще не досягнуто, країна рухається у вірному напрямку.
Цілком очевидно, що стратегічна повітряна війна ставатиме все домінуючим елементом бойових дій з обох сторін. Цей факт додає ваги критиці на адресу тих, хто раніше відмовлявся вкладати ресурси у розвідку і дальні засоби ураження, дозволяючи Росії вільно оперувати у повітрі значну частину 2023-2024 років.
Для аналітиків та політиків, які наполягали на виключно фронтовій фокусованості без належної підтримки довгострокових ударних можливостей, це стане уроком із серйозними наслідками. Українці продемонстрували більш глибоке розуміння викликів війни.
### Чи справді зміна риторики Дональда Трампа має значення?
Майже два тижні минуло від моменту, коли Трамп зробив заяви щодо війни, базовані на образах через нібито відсутність прихильності Путіна та розчаруванні у російських успіхах. Це породило чутки про можливе постачання Україні ракет “Томагавк” чи JASSM, про угоду на $90 млрд зі зброї та про значну підтримку.
Однак жодних офіційних анонсів не відбулося, і Трамп протягом цього часу майже не висловлювався з приводу України. З’являються повідомлення, що постачання “Томагавків” не буде, а угод про посилення допомоги не оголошували.
Навіть у разі майбутніх домовленостей, пройде кілька місяців, перш ніж озброєння з’явиться на фронті. Єдина “новина” — приблизно переоцінена за значимістю інформація про надання адміністрацією Трампа можливості деякого обміну розвідданими для підтримки українських далекобійних ударів. Цей крок виглядає як іміджевий маневр, без чітких домовленостей та додаткового озброєння.
Фактично позиція Трампа подібна до адміністрації Байдена, а Міністерство оборони США зберігає право вето на постачання зброї, як і раніше. Розвіддані США мають обмежену цінність, оскільки українські військові вже добре орієнтуються в російському енергетичному секторі.
У цілому, цей курс можна розглядати як спробу адміністрації Трампа привласнити собі заслуги, не надаючи реальної допомоги Україні. Відсутність значних змін у політиці є очевидною, і це розуміють навіть у Кремлі.
Яскравий приклад — заява Володимира Путіна на конференції з питань зовнішньої політики, де він передбачив відмову США постачати Україні ракети “Томагавк”. New York Times процитувала слова російського президента, який охарактеризував Трампа як особу, що “любить шокувати”, але також “вміє слухати”. Путін переконаний, що відправлення таких ракет спричинить ескалацію, але передбачає, що Трамп зрештою відмовить у цьому через внутрішню політичну кон’юнктуру США.
Отже, Дональд Трамп не демонструє готовності підтримувати Україну і не збирається розривати стосунки з Путіним. Він прагне співпраці з російським лідером, водночас бажаючи отримати його “шанування й прихильність”, на що Кремль, судячи з усього, відповідає взаємністю.
Усвідомлення цього факту має допомогти уникнути надмірних очікувань щодо кардинальних змін у політиці Трампа — це ризикована і нерозумна стратегія, що вже давно вичерпала себе.
