Пагорби Атапуерки в Бургосі, Іспанія, давно вважаються справжньою скарбницею для вчених. Однак нещодавнє відкриття в цьому регіоні суттєво розширює наші знання про доісторичне минуле людства.
Скелетні залишки, датовані приблизно 5700 роками тому, знайдені в печері Ель Мірадор, містять моторошні свідчення канібалізму: чіткі сліди від різання, ознаки контрольованого обпалювання, докази приготування їжі, а також сліди людських укусів.
Антоніо Родрігес-Ідальго, дослідник Інституту археології Меріди (IAM-CSIC) та співавтор дослідження, опублікованого в журналі Scientific Reports, зазначає, що хоча випадків доісторичного канібалізму зафіксовано небагато, на Іберійському півострові в неоліті ця практика була далеко не рідкісною і була інтегрованою в культуру того часу.
### Одинадцять жертв «екстремальної експлуатації»
Серед знахідок — рештки одинадцяти осіб, серед яких є діти, які зазнали того, що експерти характеризують як «екстремальне використання» тіл.
Одним з гірких прикладів є стегнова кістка дитини, свідомо розбита для вилучення мозку кістки, що свідчить не лише про жорстокість, а й про майстерність.
Дослідники вважають, що цей масовий злочин був актом воєнного канібалізму, а не просто випадком вбивства. Для пращурів це означало ліквідацію ворога як у фізичній, так і в духовній площині: споживання плоті мусило повністю знищити душу, знищуючи сліди супротивника.
Те, що всі одинадцять загинули одночасно, виключає тривалі похоронні ритуали. Відсутність ознак голоду чи суворих кліматичних умов виключає канібалізм з метою виживання.
Родрігес-Ідальго пояснює:
– «Якщо людина вживає в їжу когось зі своєї ж групи, зазвичай береться лише необхідне для виживання».
– Натомість інтенсивне використання тіл у печері Ель Мірадор свідчить про те, що жертви не належали до соціальної спільноти нападників, а були ворогами, яких необхідно було повністю знищити.
Це відкриття кидає виклик усталеному образу неолітичних суспільств як мирних сільськогосподарських громад, демонструючи, що вони також «вирішували конфлікти насильницьким шляхом». При цьому дослідник наголошує, що це не означає генетичну схильність людину до війни: «Війна не закладена у наших генах, натомість ми здебільшого уміємо її уникати за допомогою дипломатії або політики».
### Атапуерка — столиця канібалізму
За останні три десятиліття місце Атапуерка стало світовим центром вивчення доісторичного канібалізму. Як жартує Родрігес-Ідальго, “Атапуерка — це ніби столиця канібалізму” у науковому сенсі.
Відкриття, що стосуються антропофагії у цьому районі, охоплюють неймовірно широкий часовий проміжок:
1. Найдавніша знахідка датується майже мільйоном років тому і є першим задокументованим випадком канібалізму в історії еволюції людини.
2. Трохи більше тижня тому та сама група вчених повідомила про свідчення дитячого антропофагії віком понад 850 тисяч років.
3. Також зафіксовані випадки канібалізму бронзового віку, близько 4000 років тому.
Видатні результати в цій сфері не є випадковими, а значною мірою обумовлені роботою спеціалізованої команди під керівництвом Пальмири Саладіє з Каталонського інституту палеоекології людини та соціальної еволюції (IPHES), чия експертиза дозволяє виявляти тонкі сліди обробки кісток, які можуть бути непомітні іншим дослідникам.
### Півстоліття революційних відкриттів
Сучасна історія розкопок в Атапуерці почалася задовго до того, як цей регіон став світовим центром палеоантропології. Ще у 1863 році Феліпе де Аріньйо та Рамон Інклян опублікували відкриття доісторичних людських залишків у печері Куева Сьєга, що стало першим свідченням археологічного багатства місцевості. Однак справжня наукова експедиція розпочалась лише через понад століття.
Поворотним моментом став 1976 рік, коли Еміліано Агірре розпочав роботу в гірському масиві Атапуерка, задля створення міждисциплінарної наукової лави з довгостроковою місією. Того ж року спелеологічна група під керівництвом Трінідад Торрес розпочала розкопки в пошуках решток ведмедів, однак натрапила на дивовижно повну людську щелепу в Сімі де лос Уесос.
Першу знахідку людського фоссилю зробила саме Трінідад Торрес, яка тоді готувала докторську дисертацію з доісторичних ведмедів. Саме тоді Еміліано Агірре взяв на себе зобов’язання сформувати дослідницьку команду.
1990-ті роки мали ключове значення для Атапуерки:
– У 1992 році знахідка людських залишків у Сімі де лос Уесос привернула широку наукову та громадську увагу.
– Через два роки археологи виявили скам’янілості віком понад 900 тисяч років, що належали нововиявленому виду Homo antecessor. Цей факт суттєво змінив наше уявлення про еволюцію людини в Європі, виявивши групу гомінідів, що існувала до неандертальців і сучасних людей.
Міжнародне визнання прийшло у 2000 році, коли пам’ятки Атапуерки внесли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, затвердивши їх статус одного з найважливіших археологічних комплексів світу. Еміліано Агірре був удостоєний премії принца Астурійського за технічні та наукові дослідження у 1998 році за багаторічну піонерську діяльність.
Революційні відкриття продовжилися і в XXI столітті. У сезоні розкопок 2022 року дослідники виявили частину обличчя та фрагмент щелепи Homo affinis erectus віком близько 1,2 мільйона років — найдавніші людські рештки, знайдені на цьому місці.
