Середа, 20 серпня 2025 року, 20:43
Андрій Бурило, виходець з Луцька, після тяжкого поранення не загнав себе в ізоляцію, а, навпаки, повернувся до улюбленого заняття – футболу, а також створив сім’ю. Наразі він мешкає у Маневичах, що стали для нього новою домівкою. Про цей життєвий шлях ветерана розповідає видання «Нова доба».
З Луцька на фронтову лінію
Андрій Бурило народився і провів дитинство у місті Луцьк. Після завершення школи здобув спеціальність будівельника в місцевому училищі, згодом випустився з Луцького політехнічного інституту. Працював у будівельно-ремонтній сфері як приватно, так і на різні компанії.
У 2015 році, коли Андрію виповнилося 26 років, він прийняв важливе рішення – долучитися до захисту країни. Він уклав контракт із Національною гвардією України і проходив службу на території між Донецькою та Луганською областями. У 2018-му завершив військовий контракт і повернувся в цивільне життя. Однак у лютому 2022 року знову став на захист Вітчизни, увійшовши до лав Сил оборони.
«26 лютого я сам прийшов до територіального центру комплектування, а вже наступного дня був у своїй військовій частині», – згадує Андрій.
Тяжке поранення поблизу Роботиного
Виконуючи бойове завдання в Запорізькій області, під час штурму селища Роботине, підрозділ Андрія готувався до зіткнення з ворогом у лісосмузі. Необхідно було змінити позицію, і саме в цей критичний момент трапилася трагедія.
«Я наступив на протипіхотну міну. Мені відірвало стопу повністю… Мій побратим витяг мене в безпечніше місце. Потім приїхала евакуаційна машина», – розповідає ветеран.
Після евакуації його доставили до Запоріжжя, де стабілізували стан, далі перевезли до госпіталю в Кропивницькому, де проведено операцію. Потім – до лікувального закладу у Луцьку, госпіталю МВС.
«У Луцьку дуже добрі умови та висококваліфіковані реабілітологи. Особлива вдячність Валентину, який допоміг мені пройти через це випробування», – ділиться враженнями ветеран.
«Думав лише про виживання»
Попри тяжкість травми, психологічно Андрій залишився міцним. Він одразу прийняв реальність ситуації.
«Коли помітив, що втратив ногу, моїми думками було виключно вижити. Те, що частина ноги пішла, вже не змінити. Мені треба з цим жити. Задумуватися про неможливе означає морально себе знищувати», – висловлюється він.
Протезування ноги відбулося лише через пів року – через ускладнення з нервом, які з’явилися після операції. Загалом Андрій проходив лікування близько восьми місяців, після чого знову повернувся до активності.
Футбол на милицях та започаткування сім’ї
Ще під час перебування у госпіталі Андрієві запропонували приєднатися до команди ампутованих футболістів «Хрестоносці АМП» із Луцька. Раніше футбол для нього був просто веселою грою, як для багатьох хлопчаків. Прийом ліг не одразу, адже грати на милицях непросто, але з часом він пристосувався. Грає на позиції нападника і докладає зусиль, щоб забивати голи.
Познайомився з майбутньою дружиною Наталею ще до поранення через інтернет. Вони листувалися, а під час відпусток відвідували одне одного: він – у Луцьку, вона – у Маневичах. Ще перед відрядженням на Запоріжжя Андрій зробив їй пропозицію, і вона погодилася. Весільна церемонія відбулася в Маневичах. Тоді, на четвертому місяці реабілітації після поранення, молодятам довелося святкувати весілля, а сам молодий чоловік пересувався на милицях.
«Дружина з розумінням поставилася до моєї ситуації і була щаслива, що я живий», – розповідає Андрій.
Дружина Наталія виховує доньку Юстину, якій п’ять років. Андрій чудово знаходить спільну мову з дитиною та мріє про розширення сім’ї у майбутньому. Всі разом вони мешкають у Маневичах. Ветеран полюбив це селище за його відносний спокій, хоча на роботу у будівельній галузі він їздить до Луцька, де пропозиції працевлаштування більш привабливі.
«Не замикатися у собі»
Андрій переконаний, що ключ до подолання життєвих труднощів – правильне налаштування на життя.
«Важливо займатися спортом або улюбленою справою, підтримувати спілкування з близькими. Не варто закриватися у собі та пригнічувати емоції», – рекомендує ветеран.
У команді «Хрестоносці АМП» разом з Андрієм грають хлопці з Луцька, Нововолинська та інші ветерани з ампутаціями. Вони як одна команда спільно долають виклики і з надією дивляться у майбутнє.
Читайте також:
