У редакції Znaj.org любимо чесні біографії без міфів. Марко Вовчок — це псевдонім Марії Вілінської. Народилася 22 грудня 1833 року в Орловській губернії, померла 10 серпня 1907 у Нальчику. Вона прославилася як прозаїк і перекладачка і фатальна жінка. Чому ж вона була фатальною жінкою спитаєте ви? Ми приведемо декілька тез з цього приводу:
- Чоловічий псевдонім ламав очікування, адже вона входила в канон під іменем Марко, і це збивало з пантелику і додавало магнії.
- Вона легко заходила у впливові кола – редактори і критики раптом рахувалися з авторкою. Це рідкісна історія для того часу.
- Її тексти різали по живому. Соціальні теми, сильні героїні, тверезий тон, і така пряма оптика вражала.
- Вона керувала власною кар’єрою – переклади, домовленості, права. Не муза для когось, а авторка, яка рухає процес.
- Рішучі родинні кроки – усиновлення онука. Так вона захищала близьких – це було відповідальністю без огляду на плітки.
- Подвійна культурна присутність. Українська і російська літератури. Європейський контекст. Багато іпостасей в одній постаті.
- Дистанція і чар у спілкуванні. Сильний стиль у листах і публікаціях – це працювало краще за світські салони.
Дебют і стиль
У 1857 році вийшла збірка «Народні оповідання», яка миттєво сколихнула літературні кола. Потім з’явилася «Інститутка» — і читається вона досі на одному подиху.
Формування голосу
Життя в Чернігові, Києві, Немирові, а згодом поїздки до Європи та Петербурга надали її текстам глибини і широти.
Кохання не за сценарієм
Шлюб із Опанасом Марковичем відкрив двері до фольклору, та не зігрів серце. У спогадах дослідники відзначають, що Марія вийшла заміж не з раптового пориву ніжності, а щоб вирватися з тиску родини. Ми бачимо не мелодраму, а спробу вирватися на волю.
Батько пішов з життя рано. Грошей бракувало, а вдомі керувала старша рідня. Контроль був щодня і опіка сувора. Знайомства нав’язували. Рішення приймали без її голосу.
Марія хотіла вчитися і працювати і, особливо, писати українською. У хаті це не підтримували.
Соціальні рамки душили, томуу шлюб здавався єдиним шляхом до самостійності. Вона мріяла про інтелектуальне середовище, а також про подорожі та фольклор. Про людей, які говорять про книжки, а не про плітки. Дівчині хотілося тиші і власного темпу.
Шлюб з Опанасом Марковичем дав рух. З’явилися поїздки селами іі знайомства з інтелігентами, а основне, доступ до записів пісень і оповідей. Це був не роман казковий, а практичний крок до свободи і творчості.
Скандал із плагіатом
На піку слави розгорівся конфлікт, колеги дорікали їй у запозиченні чужих текстів. Хоч як боляче було, Марко Вовчок не зламалася й продовжувала писати. Суперечки точилися довкола перекладів і прав на тексти. Частина колег заявила, що робота виконана іншими людьми. Видавці розірвали угоди і грошей стало менше. Але ця сильна жінка відповіла новими книжками і змінила коло співпраці, щоб продовжити писати.
Народні оповідання та соціальні сюжети
Вона малювала кріпацьке життя чесно і без прикрас. Читачі впізнавали в її героях власні сімейні історії і відчували: це правда.
Європейський розголос
Французькі видавництва випускали її переклади — Жуль Верн і Сен-Сімон заговорили українською.
Родинні рішення й останні роки
Коли в сім’ї з’явився онук, Марія офіційно усиновила його разом із другим чоловіком, Михайлом Лобачем-Жученком. Для того часу це був справжній виклик і захист честі рідних.
Боротьба з хворобою
У 1871 році письменниця дізналася про пухлину мозку. Незважаючи на біль, вона працювала й листувалася до останніх днів.
Прощання в Нальчику
10 серпня 1907 року життя Марко Вовчок обірвалося в Нальчику. Поховали її в саду під грушами — місце, що стало символом її душевності.
Чому ми її читаємо
Тексти Марко Вовчок звучать щиро й досі резонують із сучасними темами про права, гідність і вибір. Її героїні борються із системою тихо, але впевнено.
Що варто прочитати
- «Народні оповідання»
- «Інститутка»
- Переклади Жуля Верна
