Зрадник із Харкова встановив зв’язок із представником Федеральної служби безпеки Російської Федерації (ФСБ) через месенджер «Telegram». Він систематично виконував завдання ворога зі збору розвідувальної інформації протягом періоду з липня по вересень 2024 року. За це отримував грошову винагороду, що надходила на його банківську картку.
Під час розгляду справи у Новобаварському районному суді міста Харкова Олександр Мирошніченко заявив, що проживає у Харкові понад десять років. Він стверджував, що не був поінформований про те, що з 2022 року в Україні відбувається повномасштабна війна, тож вважав, що фотографування військових об’єктів та інших споруд після обстрілів не є злочином.
У своїй діяльності Мирошніченко:
– надсилав координати фортифікаційних споруд;
– детально позначав об’єкти на карті;
– збираючи дані про розташування підрозділів Сил оборони України у Харкові та Харківській області.
У вересні 2024 року зрадника затримали неподалік від військового інституту танкових військ Харківського національного політехнічного інституту. Він одразу зізнався, що зняв на відео місцезнаходження інституту та переслав запис своєму куратору, який фігурує у вироку під псевдонімом «Первый».
Загалом у тексті вироку описані кілька епізодів передачі ворожій стороні конфіденційної інформації. Зокрема, 5 серпня 2024 року Мирошніченко надіслав російському куратору точні координати трьох позицій із фортифікаційними спорудами Збройних сил України в Харківській області, з детальним позначенням об’єктів на карті. Крім того, він передав:
– відомості про наявність та тип військової техніки на позиціях;
– інформацію про місця активного ведення бойових дій;
– деталі щодо присутності особового складу на цих позиціях.
Захисник обвинуваченого під час судового розгляду наполягав на врахуванні пом’якшувальних обставин перед винесенням вироку. До них він відніс:
1. Щире каяття підзахисного.
2. Добровільне інформування слідчих про обставини вчиненого злочину при огляді місця події.
3. Передачу слідчим мобільного телефону, за допомогою якого відбувався контакт із куратором.
4. Добровільне надання показань і визнання вини у ході досудового слідства та судового розгляду, хоча і з незгодою з кваліфікацією правопорушення.
5. Наявність у Мирошніченка наркотичної залежності, яку захисник просив взяти до уваги.
На питання суду обвинувачений не зміг чітко пояснити ціль фотографування призначених йому об’єктів. Він також заперечував, що усвідомлював незаконність своєї діяльності і не підозрював про те, що, надсилаючи фотознімки «Первому», спричиняє шкоду Україні. Водночас Мирошніченко не зміг дати логічної відповіді, чому під час зйомок цих об’єктів він застосовував заходи конспірації та отримував від куратора інструкції щодо способів прихованого огляду та фотографування.
Ідентифіковано особу куратора зрадника під псевдонімом «Первый». Ним виявився Євген Сидоров — співробітник військової контррозвідки. Він керував 1327 центром застосування розвідувальних підрозділів та підрозділів спеціального призначення Головного розвідувального управління (ГРУ) ЗС Росії (військова частина 25908), розташованого у населеному пункті Ботліх, Дагестан.
Новобаварський районний суд Харкова визнав Олександра Мирошніченка винним у державній зраді та призначив йому покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Для порівняння, столичний суд у Києві не направив неповнолітнього зрадника за угодою про визнання вини до в’язниці та водночас приховав його прізвище на офіційному сайті суду.
